Віталій Макар

СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНЦІВ
У ПОЛІЕТНІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ КАНАДИ

Однією з важливих для української політичної науки проблем є проблема соціально-політичної інтеграції українців у канадське суспільство. Чому йдеться про такі поняття, як "інтеграція українців" та "поліетнічне суспільство Канади"? Інтеграція - це сукупність процесів, котрі спрямовані на злиття етносів у рамках однієї держави. Канада ж може слугувати яскравим прикладом подібного явища. Усі канадці, за винятком корінного населення, є емігрантами або ж їх нащадками. З початком колоніального заселення Країна Кленового Листка постійно залежала від притоку нових людей як засобу кількісного збільшення свого населення. Не випадково прем'єр-міністр Канади Маккензі Кінг зазначав у 1947 році, що політика уряду має бути спрямована на приріст населення за рахунок імміграції.1

Сьогодні поняття інтеграції входить у зміст етнополітики, активно вводиться у науковий обіг та суспільну практику України. Цілком зрозуміло, що в цьому плані важко порівняти Канаду та Україну. У першому випадку, країну з багаторічним досвідом розв'язання етнічних проблем. А в другому, країну з ледве десятирічним досвідом незалежного існування, котра намагається, хотілося б у це вірити, використати кращі приклади з історії інших країн для "безконфліктної" інтеграції етносів, котрі населяють Україну. "Задоволення потреб (соціальних, політичних, культурних) різних етнонаціональних компонентів суспільства та віднайдення оптимального співвідношення у задоволенні цих потреб титульного етносу (нації) і меншинних груп населення",2 - на думку відомого українського дослідника В.Євтуха, є визначальним моментом в етнополітиці.

Оскільки Канада є країною іммігрантів, проблеми соціально-політичної інтеграції, в даному випадку української, тісно пов'язані з імміграційною політикою уряду. Імміграційними справами у Канаді тривалий час (з 1858 року) займалося міністерство сільського господарства. З 14 березня 1892 року їх перебрало міністерство внутрішніх справ, де був створений спеціальний (імміграційний) відділ на чолі із заступником міністра, що займався розселенням іммігрантів у Західній Канаді. У жовтні 1917 року федеральний уряд прийняв рішення про створення спеціального державного органу, який здійснював би цю політику, а саме: міністерства імміграції і колонізації. "Такі заходи свідчили про те, що уряд Канади відводив імміграції важливу роль у вирішенні певних економічних і соціальних завдань, зокрема в освоєнні... прерій заходу країни та збільшенні кількості населення в державі і, відповідно, приросту робочої сили".4 Декотрі науковці, і, зокрема, К.Виджинський та Р.Вайтекер,4 вважають, що для країни іммігрантів питання імміграційної політики є одним із центральних, оскільки сама імміграція є важливим елементом майбутнього демографічного розвитку країни.

Автор ставить за мету розкрити у цій статті перебіг соціально-політичної інтеграції українців у поліетнічне середовище Канади, розглянувши його крізь призму імміграційної політики тамтешніх властей. На думку чернівецького науковця Т.Лупула в минулому імміграційні потоки йшли у напрямку з розвинених країн до незаселених, неосвоєних, слабко розвинених регіонів планети. Тепер же вони йдуть у зворотному напрямку.5 Щодо Канади, то документально підтверджений початок української імміграції до цієї країни датується 1891 роком. Ця країна, маючи статус домініону Великої Британії, не була тоді достатньо розвиненою і цілком залежала від імміграції.

Загалом, говорячи про дослідження в галузі канадської імміграційної політики, в першу чергу варто звернутися до роботи Д.Корбетта, яка вийшла у 1957 році.6 Дану працю, як пише В.Євтух, можна розглядати "як історичне дослідження імміграційної політики та законодавства Канади, оскільки в ній вперше у суспільствознавчій літературі здійснено огляд важливих віх в історії імміграції, пов'язаних із прийняттям відповідних актів, котрі регулювали допуск в країну переселення з кінця XIX століття".7

Цікавим є також дослідження Р.Інгленда.8 Цей автор проблему української імміграції розглянув на тлі міграційних рухів Канади наприкінці XIX - на початку XX століть. Його робота була написана на матеріалах спостережень канадських вчителів, котрі на початку 20-х років працювали в північних районах провінції Саскачеван, заселених здебільшого поселенцями небританського походження.

Питанню прибуття українців до Канади та вкоріненню їх у канадське суспільство, або ж їх асиміляції, присвячена низка робіт, автори яких, будучи українцями за походженням, намагалися всебічно прослідкувати процеси, пов'язані із початковим періодом становлення української етнічності на території цієї держави.9 У свою чергу англо-канадські дослідники розглядали, як правило, суспільно-політичні проблеми українських канадців крізь призму загальносуспільних процесів. Це стосується в нашому випадку як згаданої вище праці Р.Інгленда, так і праці Т.Рейтца,10 що з'явилася через п'ятдесят років після неї.

Для прикладу нами наведено лише декілька публікацій різного часу. Висвітлення ж даної проблематики є дуже широким. Воно включає в себе як роботи загального характеру, так і конкретні праці науковців Канади, України та інших держав. До робіт, що дають уявлення про канадську політичну систему, її еволюцію, соціальну історію політичної системи, необхідність розв'язання певних моментів у житті країни через імміграційну політику, належать роботи Е.Макініса, Р.Ландеса, Д.Джексона, М.Вітінгтона та Р.Ван Луна.11

На сьогодні вже достатньо добре відомо, що саме з приходом до влади ліберального уряду на чолі з Уїлфредом Лор'є на виборах 1896 року почала здійснюватися енергійна та широкомасштабна імміграційна політика, необхідність активізації якої обумовлювалась цілим комплексом економічних, політичних, соціальних та демографічних чинників. З метою залучення іммігрантів до Країни Кленового Листка на агітаційну кампанію не шкодували коштів та зусиль. Саме в цей час було взято курс на масову колонізацію просторів канадського Заходу. Це, у свою чергу, спричинило до появи та розгортання діяльності різноманітних еміграційних бюро у східних провінціях Австро-Угорщини. У Львові, Чернівцях та інших західноукраїнських містах діяли представництва пароплавних, залізничних та інших компаній. Серед них були: "Голланд-Америка" (голландська), "Австро-Американа" (австрійська), "Кенедіан Пасифік Рейлвей" (канадська), "Кунард" (англійська). Вони створили в Галичині та на Буковині широку мережу агентств, котра за своєю розгалуженістю не мала аналогів в інших європейських країнах.12

Не зважаючи на протидію властей, діяльність агентств по вербовці за океан набирала розмаху і з початком XX століття набула широких масштабів. Кожний агент, який завербував сім'ю до Канади, одержував п'ять доларів за чоловіка й по два долари за кожного члена сім'ї.13 Австро-угорські власті намагалися обмежити еміграцію із своїх земель. Ще у 1897 році був прийнятий закон, який дозволяв діяльність агентств лише тих фірм, котрі мали угоду з цісарським урядом.14

Проводячи загалом позитивну імміграційну політику, власті країни здійснювали і здійснюють суворий контроль за тими, хто прибував чи й сьогодні прибуває до Канади. Іммігранти розглядаються за потенційною економічною придатністю, причому крім фізичного здоров'я перевіряється й особистість людини. У 80-і роки XX століття канадські власті намагалися корегувати чисельність переселенців, враховуючи економічну потребу та наявність безробіття в країні. З початку 1981 року квота в'їзду стала затверджуватися парламентом і протягом деякого часу вона становила приблизно 85-100 тис. осіб щорічно. Вже в 90-і роки, незважаючи на економічний спад, що пройшов на початку десятиліття, канадські власті підтримують більш високий рівень імміграції: 220-250 тис. осіб на рік.15

Д.Корбетт у вже згадуваній праці багато уваги приділив факторам, які впливали на формування канадської державної імміграційної політики. Такими, на його думку, були: по-перше, тиск на уряд з боку працедавців; по-друге, ставлення до міграційної хвилі з боку англоканадців та франкоканадців; по-третє, протиріччя між "старими" канадцями та новоприбулими. В 1951 році канадська Торгівельна палата запропонувала урядові враховувати в імміграційній політиці необхідність подвоїти населення Канади протягом чверті століття. Асоціація промисловців в тому ж році пропонувала кабінетові надати громадянам Великої Британії фінансові пільги, щоб полегшити їхню імміграцію до Канади.16

Англоканадці та франкоканадці по-різному ставилися до питання імміграції. Якщо перші виступали за її розширення, то другі виступали проти цього.

Говорячи про імміграційну політику Канади в часи, коли туди масово почали прибувати українці, варто було б звернути увагу на діяльність міністра внутрішніх справ країни К.Сіфтона. Саме за його безпосередньою участю було налагоджене функціонування імміграційного апарату, пропагандистської кампанії по вербовці нових робочих рук, в якій широко рекламувався "останній найкращий Захід", дава-лись обіцянки, що переселенці зможуть "створити блочні поселення та продовжити свої традиції на новій землі".17

Життя згодом довело, що така політика принесла бажані результати. Так протягом 1896-1907 років до Канади іммігрувало близько 500 тисяч вихідців із Британських островів, 350 тисяч із континентальної Європи, а також близько 350 тисяч із Сполучених Штатів Америки.18 Стосовно осіб українського походження за даними канадських архівів можна навести для прикладу наступні дані: протягом 1907 року до Канади іммігрувало 2 тисячі австрійців, 2 тисячі буковинців, 14 тисяч галичан, а також близько 1 тисячі русинів.19 Деколи зустрічаються розбіжності щодо їх кількості. Таке цілком можливе через те, що українців тривалий час не називали українцями, а йменували їх за ознакою держави чи місцевості, звідки вони прибули. Тому вони реєструвалися чиновниками в пунктах прибуття до Канади "австрійцями", "поляками", "румунами" та ін.

Власне, імміграція кінця XIX - початку XX століття заклала основи формування української етнічної групи Канади.20 Цьому процесові сприяло створення однорідних поселень у канадських провінціях Альберта, Саскачеван, Манітоба. Серед перших українських поселень слід назвати такі: в провінції Альберта - засновану 1894 року колонію у долині річки Бівер Крік і засновані 1896 року поселення в Брудергаймі та Ребіт Хіллі; у провінції Манітоба - поселення в Стюартбурні і Канорі, що з'явилися 1896 року; у провінції Саскачеван перше українське поселення, засноване 1896 року в околиці Гренфель. Воно, однак, швидко зникло, але натомість у 1897 році з'явились поселення в Дак Лейк, Фіш Крік, Крупед Лейк. Відомий канадський дослідник Д.Крейтон називає вихідців з України серед тих поселенців, прибуття котрих привело до зміни етнічної структури населення Канади на початку XX століття.21

Будучи найчисельнішою слов'янською імміграцією, українці вже до початку Першої світової війни складали близько 5% населення західних провінцій Канади. Наведений відсоток набуває особливого змісту, якщо враховувати першочергове значення для тогочасної Канади притоку населення для освоєння прерій, що, до речі, неодноразово підкреслювалося під час дебатів у федеральному парламенті.22

Тут доречно згадати про досить бурхливу діяльність Осипа Олеськова, котра сприяла організації та спрямуванню західноукраїнського населення до Канади. Це був досить відомий на початку XX століття галицький економіст і громадський діяч. На жаль, про нього надовго "забули" дослідники української еміграції. Після відвідин Канади і переговорів із представниками канадського уряду він написав роботу "О еміграції", в якій детально роз'яснював умови імміграції, а також перспективи для переселенців із західноукраїнських земель до Країни Кленового Листка.23 Його зусилля зводилися до спрямування переселення українців в організоване русло, з урахуванням реалій та особливостей Канади, а також надання деякої матеріальної допомогти першим поселенцям з метою сприяти їх адаптації у новому для них середовищі. Про це, зокрема, свідчить лист Олеськова, датований 14 квітня 1896 року, в якому автор просить імміграційного чиновника потурбуватися про транспорт для переселенців.24

Під час перебування в Канаді, а також у подальшому листуванні з представниками канадських властей Олеськов постійно намагався з'ясувати позицію уряду Канади щодо умов прибуття українців. Він намагався також вплинути на поліпшення умов їх перевезення через океан, бо транспортні компанії, а особливо їх агенти, допускали численні зловживання. Йому доводилося опікуватися також і фінансовим становищем українських іммігрантів. А ще до їх виїзду з Батьківщини - роз'яснювати їм позицію австро-угорських властей по відношенню до еміграції.

В канадських архівах збереглися документи, які стосуються перебування українців в імміграційних розподільчих центрах, де протягом різного часу доводилося жити переселенцям, чекаючи виїзду на гомстеди.* Упорядниками

* Земельні наділи у 160 акрів, які отримували новоприбулі іммігранти за символічну платню у 10 дол., але вони зобов'язувалися у визначені строки їх освоїти.
документів були представники канадської адміністрації. Так, в одному із документів за лютий 1900 року писалося про перебування галичан в імміграційному будинку у південній частині Едмонтона. Ця будівля, згідно з документом, складалася "з двох великих кімнат та кухні - навісу позаду будинку. Сам будинок, - продовжував автор звіту, - без значних видатків на ремонт, які перевищують загальну вартість будівлі, не придатний для прийому англомовних сімей".25

У документах за травень 1914 року вказувалося на перенаселеність та відсутність відповідних санітарно-гігієнічних умов у приміщеннях, котрі використовувалися для розташування новоприбулих в Едмонтоні.26

Однозначно стверджувати, що всі поселенці з України перебували у таких умовах на початку свого перебування в Країні Клинового Листка, підстав немає. Цілком закономірно, що коли країна приймає велику кількість переселенців, вона не може відразу ж таки забезпечити їм усім належні умови. Імміграційне законодавство поряд з економічними критеріями враховувало й національні ознаки. Право першо- чергового в'їзду до Канади надавалось вихідцям із Британських островів та Сполучених Штатів, як, рівно ж, забезпечення їм належних умов проживання. Отже, заздалегідь закладалась нерівність у ставленні до новоприбулих.

Здається, що офіційні власті Канади спочатку практично не звертали на українців уваги і не покладали на них якихось особливих надій в освоєнні новостворених степових провінцій. Таке їх сприйняття стало наслідком неадекватного стереотипу українця, який сформувався в офіційних колах держави та серед англосаксів, - ні на що, окрім чорної праці, нездатного селянина. З часом цей стереотип, звичайно, зазнав суттєвих змін. Цікаво й те, що деколи міністерство імміграції намагалося поборювати упередження супроти українців, вказуючи, що вони - "добрий поселенський елемент", що українці "чесні в грошових справах" і що за короткий час свого перебування в Канаді "вони зробили великий поступ".27

Цікавою, на думку автора, з цього приводу є стаття Д.Лера та Д.Муді28 про полеміку з питань української імміграції у вінніпезькій періодичній пресі. З 1897 по 1905 роки, як зазначають вони, у трьох вінніпезьких газетах - "Манітоба Фрі Прес", "Вінніпег Триб'юн" та "Вінніпег Телегрем" - було опубліковано 317 статей, в яких приверталась увага до українських поселенців. З них 169 з'явилось на сторінках "Вінніпег Телегрем", 118 - "Манітоба Фрі Прес", 30 - "Вінніпег Триб'юн". У статтях порушувалися питання асиміляційних перспектив поселенців, їхнього сільськогосподарського вміння, рис характеру, здоров'я і т.п. Автори розділили оцінки на позитивні, негативні та нейтральні. В результаті постала наступна картина.

Газета "Вінніпег Телегрем" представляла своїм читачам в основному негативні думки про українців (95,3% публікацій). У "Фрі Прес" переважали позитивні судження стосовно представників української імміграції (60,2% публікацій), в нейтральному плані українці оцінювались в 35,6% статей. Третя газета - "Вінніпег Триб'юн" - також в основному подавала негативні відгуки щодо української імміграції - 56,7%, 36% складали нейтральні публікації, 6,7% - позитивні. Важливо при оцінці даної інформації враховувати той факт, що, наприклад, "Фрі Прес" притримувалась ліберальної орієнтації і певним чином відстоювала інтереси імміграційної політики уряду У.Лор'є. Тому саме там і переважали позитивні погляди стосовно представників українського етносу. І навпаки, "Вінніпег Телегрем" притримувалась консервативних позицій і тому всіляко намагалась зобразити, як писали автори статей, слов'янських переселенців "покидьками суспільства" за їхні "бандитські нахили", котрі змушували австрійський уряд депортувати їх із своєї країни.29

Тим не менш, завдяки важкій, виснажливій праці, українській громаді вдалося завоювати симпатії як з боку урядових кіл, так і з боку канадського суспільства в цілому чи його окремих етнічних груп. Головним підсумком колонізації західних земель стало перетворення цього регіону в основний центр вирощування пшениці та виробництва іншої сільськогосподарської продукції. Неодноразово українські поселенці здобували призи та премії на різного роду сільськогосподарських виставках.

Влиття основної маси прибулих українців саме у сільськогосподарське виробництво сталося не лише внаслідок природного тяжіння західноукраїнського селянина, що постійно страждав від земельного голоду в себе на батьківщині, до звичного для нього роду занять та ще й на власній ділянці землі. Хоча й цей фактор мав неабияке значення. Не менш важливим фактором, як вже зазначалося вище, було також те, що канадська економіка на той час потребувала робочих рук саме для заселення і освоєння величезних земельних просторів. Уряд системою заходів сприяв розв'язанню цієї проблеми. Про це свідчить офіційний циркуляр імміграційного відомства від 4 червня 1909 року, в якому зазначалося, що дії адміністрації, а також кошти повинні бути спрямовані в першу чергу на забезпечення тих іммігрантів, чиєю життєвою метою є фермерство.30

Поза сумнівом, українська етнічна група винесла на собі всі труднощі політичної та соціальної інтеграції у нове суспільство, наражаючись постійно на складні проблеми. Наприклад, при співставленні середньої кількості грошей, які привозили з собою до Америки європейські емігранти на початку XX століття, в найгіршому становищі перебували українські поселенці. При середніх 28,95 дол. на одну особу "середній" француз привозив 86,18 дол., чех - 41,6 дол., поляк - 14,76 дол., українець - лише 14,39 дол.31 У одному з регіонів Канади із 832 опитаних українських сімей половина розпочинала своє життя у цій країні, не маючи грошей взагалі, 42% - менше ніж 500 доларів. Тільки 40% з новоприбулих сімей не мало боргів.32

Аналіз проблеми соціально-політичної інтеграції українців у поліетнічне суспільство Канади дає змогу зробити певні висновки. На рубежі століть Країна Кленового Листка проходила етап інтенсифікації розвитку і саме на імміграційну політику було покладене завдання збільшення населення країни. Так Р.Інгленд відзначає, що протягом 1881-1929 років до Канади іммігрувало близько 5,5 мільйонів осіб переважно з Британських островів, Сполучених Штатів Америки та європейських країн.33 Кількість же українського населення, котре іммігрувало протягом так званої "першої хвилі" (1891-1914 років), становить близько 172 тисяч осіб.34

Шлях, який пройшли вихідці з України, був складним і неоднозначним, сповненим пошуків свого місця в новому суспільстві. Після прибуття до Канади страждання й виснажлива праця українських іммігрантів фактично тільки починалися. Декого з переселенців відразу ж повертали додому, головним чином через хвороби. Канада, звісно, потребувала здорових і міцних людей, та й канадська дійсність виявилася не такою, якою уявлялася. Дуже часто замість обіцяного численними агентами раю, українські іммігранти вже у перші дні перебування у Канаді потрапляли у скрутне становище. Вони зазнавали тут голоду, потрапляли у нестерпні житлові умови, відчували зневагу до себе.

Закономірно й те, що за час перебування в Країні Кленового Листка та завдяки напруженій праці українська етнічна група досягла значних успіхів, соціальний статус поселенців зазнав відчутних змін. З бідних поселенців частина з них перетворилася на досить заможних власників фермерських господарств, чимала частина зайнята в інших сферах національної економіки Канади, освіти, науки тощо.

 

---| примітки |---------------------------------------------------------------------

[1] Фурсова Л. Иммиграция и национальное развитие Канады 1946-1970 гг. - М., 1975. - С. 29.

[2] Євтух В. Етнополітика в Україні: правничий та культурологічний аспекти. - К., 1998. - 216 с.

[3] Руснак І. Розвиток українського шкільництва в Канаді (кінець XIX - XX століття). - Чернівці, 2000. - С. 18.

[4] Wydkzynski С. Canadian Immigration Law and Procedure. - Ontario, 1983. - 511 рр.; Whintaker Canadian Immigration Policy since Confederation. - Ottawa, 1991. - 27 рр.

[5] Лупул Т. Сучасна імміграція в Канаді: основні тенденції та особливості: Автореф… дис. канд. істор. наук. - Чернівці, 1999. - С. 1.

[6] Corben D. Canada's Immigration Policy. A.Critique. - Toronto, 1957. 215 рр.

[7] Євтух В. Иммиграция и национальные отношения в истории Канады // Проблемы историографии Канады. - М., 1981. - С. 111.

[8] England R. The Central European Immigrant in Canada. - Toronto, 1929. - 238 р.

[9] Стечишин Ю. Історія поселення українців у Канаді. - Едмонтон, 1975. - 315 с.; Марунчак М. Історія українців Канади. - Вінніпег, 1968. - Т.1. - 464 с.; Rozumnyj J., ed. New Soil - Old Roots. The Ukrainian Experience in Canada. - Winnipeg, 1983. - 317 р.; Lupul M. Ukrainian Canadians: Their Precarious Situation Today / Ukrainian and Canadian Society. - New Jersey, 1976. -309 р.

[10] The Survival of Ethnic Groups. - Toronto, 1980. - 292 р.; Ukrainian in American and Canadian Society / Еd. by Isaijw W. - Jersey City, 1976. - 355 р.

[11] McInnis E. Canada. A Political and Social History. - Toronto, 1982. - 775 рр.; Landers R. The Canadian Polity: A Comporative Introduction. - Ontario,1991. - 503 рр.; Jackson R. and Jackson Р. Canadian Government in Transition. - Ontario, 1999. - 306 рр.; Whittington. And Van Loon R. The Canadian Political System: Environment; Structure and Process. - Toronto, 1987. - 879 pp.

[12] Макар Ю.І. Діяльність агентів по вербовці до Канади на західноукраїнських землях наприкінці XIX - початку XX ст. // Питання історії нового та новітнього часу: З6ірник наукових праць. - Чернівці, 1994. - Вип.3. - С. 44-50.

[13] Євтух В., Ковальчук О. Українці в Канаді. - К., 1993. - С. 18.

[14] Martynowych O. Ukrainians in Canada. The Formative Period, 1891-1924. - Edmonton, 1991. - Р. 12.

[15] Современная Канада. Справочник. - М., 1998. - С. 177.

[16] Фурсова Л. Вказ. праця. - С. 27-28.

[17] Francis R., Smith D. Readings in Canadian History: Post-Confederation. - Canada, 1982. - Р. 122.

[18] Saskatchewan Archives Board, film 2.621, vol.98, file 12681 - В, рart 4.

[19] Ibid, рart 5.

[20] Євтух В., Ковальчук О. Українські канадці: проблеми соціально-демографічної інтеграції // Український історичний журнал. - 1991. - №8. - С. 65.

[21] Creighton D. Canada's First Century, 1867-1967. - Toronto,1982. - Р. 108-109.

[22] Canada: Pariament. House of Commons Debates. - 1904. - Vol. 4б. - Р. 44.

[23] Олеськів О. О еміграції. - Львів, 1895. - 70 с.

[24] ЦДІА України м. Львів, ф. 309, оп.1, спр. 2559, арк. 6-7.

[25] Saskatchewan Archives Board. film 2.621, vol.98, file 12681 - В, рart 4.

[26] Ibid.

[27] Марунчак М. Вказ. праця. - С. 51.

[28] Leer J., Moodie D. The Polemics of Pioneer Settelment: Ukrainian Immigration and the Winnipeg Press // Canadian Ethnic Studies. - 1980. - Vol. XII. - №2. - Р. 88-101.

[29] Ibid. - Р.93.

[30] Шлепаков А.М. Українська трудова еміграція у США і Канаді (кінець XIX - початок XX от.). - К., 1960. - С. 116.

[31] Макарчук С. Этносоциальное развитие и национальные отношения на западно-украинских землях в период империализма. - Львов, 1983. - С. 52.

[32] Ukrainian Rural Communities: Report of Investigation by Bureau of Social Research Governments of Manitoba, Saskatchewan and Alberta. Manitoba. - Manitoba. Provincial Archives, мicrofilm reel M7, MG 10, B17.

[33] England R. Op. cit. - Р. 17.

[34] A Statistical Compendium in the Ukrainans in Canada, 1891-1976. - Ottawa 1980. - Р. 501-502.