Володимир Антонович

ТРИ НАЦІОНАЛЬНІ ТИПИ НАРОДНІ

Здіймаємо річ про українськo-руську, польську і великоруську національність, властиво про те, чим вони одна від одної відрізняються.

З'ясуємо спершу: що таке національність. За національність треба вважати суму таких прикмет, якими одна група людности відрізняється від цілого ряду інших груп.

Прикмети бувають двох родів: одні прирожені людям, спадкові, що залежать від складу раси, від впливу природи місцевої; їх можна знайти стежкою антропологічною, дослідом з анатомії та фізіології чоловіка. Другі прикмети здобуваються вихованням і залежать від вишини розвитку культури та від минулого життя народу, себто від його історії.

Сума таких прикмет виявляє нам етнографічну індивідуальність, окрему національність. Сливе, що в усіх сучасних розправах про національність, як на найголовніші прикмети окремности, що можуть дати право на самостійний розвиток, указують на нову, на побут, на характер національний та інше. Нема що й казати, що, наприклад, мова є вельми значною прикметою національности, а проте не можна її вважати за найголовнішу: не вона перша річ, щоб розпізнати національність.

І давніше були, і тепер єсть нації з такою безталанною історією, що власну мову стратили і переняли чужу, а проте національність свою задержали та все почувають себе і вважають за нарід, цілком окремий від інших. От, наприклад, хоч би ірландці: у їх тільки де-не-де задержалася ще власна мова, а взагалі не тільки за урядову, але й за родинну мову вживають вони нову англійську. Не вважаючи на це, ірландці і на склад мислі, і на характер і на темперамент зовсім окремі від англійців. Або знов янки (в Америці); вони теж вживають англійську мову, але ні самі вони, ні хто інший не скаже, що то англійці. Те ж саме треба мовити і про інші прикмети національні: звичаї, життя родинне і громадське і інше все таке, що сталося добутком з глибших первісних корінних особливостей та одмін однієї групи людности від другої, себто про те, з чого складається річ антропології. Антропологія твердо свідчить нам, що унітарні теорії, теорії з'єднання, котрі проводять і крайні праві, і крайні ліві не встоюють перед критикою. Кажуть, що найкориснішим і найкращим для новішого розвитку людей буде той стан, коли втратяться або цілком знищаться і викоріняться усі осібности і прикмети національні, себто, щоб усіх людей приподобити до одного типу. Не будемо торкатись питання, чи корисніша була б асиміляція, чи ні, а вдамося до антропології, там побачимо, ще таке приподоблювання усіх людей до одного якогось типу річ цілком неможливе, просто абсурд. Безбоязно і корисно можна дбати лишень про поліпшення індивідуума, себто розвивати те, що в йому вже мається доброго, на кращого і відкидати вихованням та культурою те, що вважаємо за лихе, невідповідне духу поступовому.

Нація - це група пюдей рідних і близьких між собою натурою, хистом, вдачею, дотепом, вдатністю, темпера ментом. З оцій близькості і ріднині треба спостерігати дві речі: - одну - ті осібності та відміни, якими сама природа наділила людей, з якими чоловік починає життя своє, як з прироженим, з своїм власним; другу - се ті осібності, що з'явялись і виросли на ґрунті перших не самі по собі а вироблено їх історією нації, її культурою і історичним вихованням. Вони більш чи менш бувають оригінальні і залежать від того: чи щасливо, чи безталанно переходила історія нації.

Розглянемо найперше одміни та ознаки, якими сама при рода наділила людей. Задля кращого досліду будемо триматися методу порівняння.

Вишукуючи і показуючи прикмети українсько-руської націовальности, нам доводиться розбирати матеріал доволі убогий і занедбаний. Матеріал антропологічний єсть невеликий; дві-три книжки (праця Коперницького в "Киевских Университетских известиях", та в виданнях Краківської Академії Наук кілька статей того ж автора, та Меєра "Антропологічне порівняння галицьких русинів та поляків"). Про русинів українських маємо тільки працю доктора Емме в виданні Полтаського земства: "Наблюдения в Кобелянском уезде": як додамо ще книжечку доктора Дебельта в Дерпті, то і все.

Отже, хоч який ні є убогий матеріал, а проте: антропологічні примети так важні, що покористуємося з того, що маємо.

Коли в звичайній розмові вживаємо ми слово нарід, так: розуміємо зовнішні прикмети його: мову, віру, звичаї і т. ін. Отже ці прикмети завжди залежать від прикмет, чи причин глибших, внутрішніх.

Перед нами три споріднені нації, що історій поселила їх одну попліч одної, а інде і одну між одною: вони одна на одну мали вплив, що відбився на кожній з ник більше чи менше: ведемо річ про русинів, великоросів, або москалів і поляків. Всі вони слов'яни; але ж від впливу і примусу всяких обставин - географічних, історичних і інших, вони так порізнились між собою, то тепер мають більше різного, свого власного, аніж схожого, однакового, спільного. Запевнимось в цьому, рівняючи її.

Русини опинилися в обставинах доволі оригінальниї: з двох сусідів ні один, а найпаче тон, що на півночі, не хоче признати їх за окремого індивідуума етнографічного; в Австрії поляки кажуть, хоч тепер вже не всі, що русини ніщо більш, як різновидність поляків; в Росії москалі правлять, що русини тільки вітка великоросів. Тим-то нам зручніше буде збирати прикмети нашої українсько-руської або просто руської національності, рівняючи їх до прикмет наших сусід - братів.

Почнемо з прикмет анатомічних: твердою засновою тіла людського єсть кістки: найголовніша частина їх зветься черепом. Коли поглянемо на череп русина зверху, так формою своєю він походить на яйце, повернене носком наперед; у поляків череп значно довший за українського, а в москалів, навпаки, формою вік наближається ближче до круглого.

Коперницький подає такі цифрові дані: череп москаля має заввишки 75.5 мм, череп русина 76 мм, череп поляка 77.5 мм. Завширшки руський череп має як і польський 80 мм, а череп москаля 78 мм, себто на два міліметри вужче за українського й польського. Щодо вишини, так український і великоруський черепи трохи не рівні, а польський на 1.5 мм вище за українського, а великоруський на 2 мм нижче за польського. Бачимо, ще різниця тут не вельми велика, а проте, як звернемо увагу на те, що отсі три нації рідні між собою, діти однієї сім'ї, або раси слов'янської, так отся невелика різниця покажеться тоді геть характерною. Таку ж саму різницю добудемо і тоді, коли черепи порівняємо системою графічною. Робиться це так: череп покривають з чотирьох боків посудиною, зробленою з мутного скла; тоді різниця виступає в тих контурах, які покажуться на склі, коли обвести їх олівцем: дивлячись зверху побачимо, що череп русина удає форму яйця, поставленого носком наперед; череп москаля, далеко менший спереду, удає з себе овал; наостанку череп польський удає овал більш довгий. Опріч того останні два черепи мають ще і такі особливості у першого потилиця стоїть дуже перпендикулярно, а в останнього біля стрілковидного рубця, що іде посеред голови, де тім'я, трохи підвищується, маючи гребінь.

Склад лиця ще характерніший і більш цікавий. Наука, щоб поміряти лице, чи твар, бере три діаметри: перший так званий подовжений діаметр, що іде вподовж тварі, починаючись з долинки поміж брів зразу над переніссям, аж до краю підборіддя; другий - впоперек тварі - діаметр верхній поперечний від precessus zigomaticus і третій діаметр - низовий поперечний від внутрішнього краю мускула овального "musculus mastoideus".

В черепі польському продовжній діаметр сливе що на 1.5 рази довший за діаметр і в поперечних, а поперечні рівні між собою, через що форма тварі вузька, овальна, профіль видається.

Другі дві народності мають тут дещо похожого: продовжний діаметр однаковий в обох з діаметром верхнім поперечним. У русина поперечний низовий діаметр трохи не вдвоє менший ніж верхній, через що і лице русина має форму трикутника; у москалів через те, що всі три діаметри однакові, вид тварі - чотирикутник.

Кола порівняємо довжину ніг з довжиною всього тулуба, то матимемо вельми цікавий добуток: у поляків ноги довші ніж тулуб, у москалів коротші за нього; а в русинів рівні з тулубом. Різниця є і в околишніх (зверхніх) покровах тіла: як візьмемо типічну шкіру, то в поляка вона буде окрашена найменше і тоньша, через що дає ясні та живі рум'янці, шкіра русина видається найбільшою пігментацією, через що і тип русина чорнявий, тільки без рум'янця; у москаля шкіра пухка нееластична з помірною пігментацією: типічний колір її бурий і в суб'єктів молодих, повнокровних - просвічується не там тільки, де найбільш зібрано кров'яних судин, а грає рум'янець на все лице. У малокровних же заміняє кров - лімфа, окраска зникає, являється блідість.

Гладшання чоловіка залежить від підкожноі клітчатки: тут збираються жирові частки. Не в тих самих місцях тіла з'являється гладшання в усіх трьох типів: у поляків найчастіше і найбільше гладким буває черево; у москалів - потилиця; а в українців - бюст, себто та частина підкожної клітчатки, яка лежить поверх грудяної клітки.

Щодо коліру очей та волосся, то для москалів ми не маємо цифрових дат; над своєю антропологією вони не турбуються ще досі. Про русинів та поляків є дати в краківських виданнях, а про українців, властиво про Кобеляцький повіт маємо працю доктора Емме. Коли ми колір очей поділим на три групи: на сірих, голубих та карих, то поба­чимо, що буде:

сірих: голубих: карих:
поляків: 50% 25% 25%
русинів: 20% 40% 40%

Так само і з волоссям:

білявих: русявих: чoрнявих:
поляків: 45% 36.5% 18.5%
русинів: 32% 34% 34%

З того, що бачив доктор Емме в Кобеляцькому повіті, знати, що там українців білявих 1.5%, русявих 66%, чорнявих 32.5%. Отже виходить, що поляків найбільш білявих, а русинів найбільш русявих та чорнявих. Шкода, що про москалів нема таких дат, але здається мені, що переважного, типічного коліру між ними нема: по губерніях, наприклад, Рязанській або Тамбовській переважує пігментація чорна, а далі на північ вона світліше і вже по Московській губернії, або ще більше по Олонецькій, волосся коліром своїм нагадує жменю вичесаного льону.

Геть більшої ваги та частина етнології, що працює, аби вияснити функціонування системи нервової якого-будь народу, себто працює над нерваціею народньою. Від міри чулості, від того, як нарід переймається враженнями околишніми, залежить характер народу, його суспільність і стан політичний, наостанку вдатність його до розвитку. Обмежившися спочатку речами найзагальнішими, спостерігаємо, що нервова система москалів не вельми чула, а через те і реакція до вражень околишніх невелика і безсила. Це тип флегматика малочулого до вражень околишніх. Навпаки у поляків: чулість у них дуже велика і рефлекс починається безпосереднє, зараз за роздразненням; - се чистий тип сангвініка. Русини теж дуже чулі до вражень; але реакція у них прокидається після довгого перегоду за роздразненням; русин - тип меланхоліка. Отже ж і різниці в інервації, в особистім, в громадськім, в суспільнім життю цих трьох народів залежать від різниць, зараз наведених нами. Найвиразніше характер народній показується в звичаях. Звичай - це те, як чоловік живе, як він поводиться з людьми, як відноситься, до них, як він орієнтується в усяких обставинах життя.

На малій чулості москаля засновані його прямота і грубіянство: він не вважає на те, щоб там когось не зачепити, не образити; він, міряючи усе на власну мірку, гадає, що і всі інші люди, так само як і він, повинні бути необразливими. А щоб образити кого-небудь, москалеві треба більше враження надати: оці і є джерело непоштивості і грубіянських відносин москаля. В суспільності польській через велику нервову чулість виробляється характер відносин такий: кожен поляк без жодного лихого заміру силкується вдавати з себе найкращого, і тим самим вказує на те, чого в інших людях бракує: кожен поляк силкується показатись ліпшим, ніж він є справді і звернути на себе найбільшу увагу у всіх. Оце силкування малюватися, оця пиха цілком залежить від потреби нерви свої задовольнити враженням безпосереднім. Русин не вміє зразу відповісти на роздразнення; він відповідатиме на нього за день, за тиждень, або що за те ж увесь той час почуватиме. враження. Тим-то а характері русина з'являється сумирність, гумор і нещирість. Гумор виробляє у нього поривання спинити і відіпхнути від себе яку-будь прикрість; тим-то чоловік пильнує в прикрості знайти що-будь смішне, глумливе і тим, чином хоч трохи зменшити недобре враження. Навіть у люб'язностях та в лайках з'являється народній характер.

Москалі виплекали собі вдачу великої практичності; Той час, що дві другі народності віддають на любязності та на щиросердні розмови, москалеві лишається вільним. Він мало вважає на контрагента свого, або взагалі на того, з ким веде справу, а пильнує лишень про інтереси власні. І тут причина мала нервова чулість: уся люб'язність у москаля далі хвалення сили, практичності, авторитету не йде; бо тільки щось дуже здорове робить на його відповідний вплив, а на мале, не гучне, нерви його не обзиваються.

Поляк в люб'язностях іноді доходить до утрировки - "padam do nog", "caluję rączki" - стали звичайним привітанням у поляків. Русин мало коли промовляє люб'язності, та й то найбільше до власної родини, та до людей близьких і то все помірно. На любязностях русина відбивається ліризм.

Щодо лайок, то тут абсолютна перевага за москалем. Лайка його вельми плодюча, грубіянська і занадто цинічна. Поляк, коли і лається, так не забуває повеличатися: лайка у його кучерява, театральна, не натуральна. Русини лаючись часом теж не цураються цинізму, але звичайно переважною лайкою буває лайка мітольогічна: чорт, трясця, яропуд, та бажання чогось-будь лихого.

Щодо відносин родинних, так і тут спостерігаємо різницю: В родині москаля найперше помічаємо, що і всякому видається в вічі, велику численність родини і абсолютну безконтрольну власть голови (большака), яко ініціатора в сім'ї. Ініціатива його все одно, що закон для останніх членів родини, через що в всі інші члени родини доволі таки обезличуються, найпаче жіноцтво. Здається, через свою малу чулість нервову жіноцтво легко піддається, переносить утиски і не помічає браку власної самостійності. В родині польській, де і чоловік і жінка бажають пишатися та величатися, з самого початку прокидається люта усобиця. Річ звичайна - що хтось, або чоловік, або жінка бере гору запевнивши другого своєю перевагою, а через неї і правом на верховодство. Від дітей вимагають, щоб вони були абсолютно слухняними і часто жінки одна перед одною пишаються та хваляться своїми дітьми. В родині русина вражає нас невелика численність її: при великій нервовій чулості і вразливості життя щоденне надає багато матеріалу до суперечок, клопоту і сварок. Русин пильнує стояти дальше від гріха, а через те, як тільки трапляються перші сприяючі обставини, сім'я русина ділиться і розходиться. Звичайна річ, що батько, міркуючи одружити сина, вже заздалегідь збирається йому на хату: У відносинах батьків до дітей бачимо багацько всяких комбінацій, відповідних характеру народньому: батько і мати іноді все добре бачать і відають, але вдають з себе, буцім вони нічого не тямлять і не помічають. Дівчата й хлопці, наприклад, беруть крадькома у матерок і несуть на вечорниці або на досвітки всяку всячину, а батько й мати немов би то нічого не помічають.

Коли звернемо увагу на особисті відносини дружби і ворогування, так помітимо, що у москалів найчастіше дружба ламається через обставини практичних інтересів; а ворогування доходить до лютості необмежованої: «Скрутить в бараній рог». Дружба у поляків більше стала і твердіша; а вже коли приятелі зробляться антагоністами, ворогування їх тягнеться дуже довгий час, але лютим не буває і зводиться воно на раз-у-разний глум та напосідання на свого супро­тивника усякими дрібницями. Русини не скоро і трудно братаються і ніколи дружба їх не заходить до зайвої інтимності. Ворогування їх не буває лютим, зате тягнеться довгий час без устанку.

Б'ються люди отсих трьох типів теж кожен по-свойому: москаль поперед усього пильнує свойому противникові якомога більше заподіяти болю фізичного «заехать в ухо», «размозжить». Бійка у них буває лютою, нелюдською. Основою бійки у поляків зручність: увесь інтерес в тому, щоб супротивника ударити, а самому випорснути. Бійка ведеться у них з відпочинком. Русин стереже не стільки того, щоб супротивникові наробити болю фізичного, скільки того, щоб зменшити його: супротивники, схопивши один одного «за груди», доволі довго отак водяться і це вже вважається за велику образу: «Взяв мене за груди».

Щодо асоціацій, то вони є, як в українців, так і у великоросів. Вся різниця тільки в значенні товаришів. Українська асоціація (чумацтво, рибальство, чабанство) видається своєю малочисленністю і рівноправністю товаришів. В тих же асоціаціях, де треба голови або отамана (чумацтво), товариші вибирають його і слухаються остільки, оскільки йому звірились. За більшу знаємість в ділі, обметаність його і привід - нагородою буває шана й повага і ніколи не більший пайок з заробітку.

У поляків асоціацій зовсім не водиться - не в характері народу.

Великоруський «большак» єднається сам за всі і сам порядкує, скільки куди треба робітників. Од роботи сам ухиляється, зіставляючи собі тільки право указчика, право проводиря й доглядчика за роботами. За комісію, за привід і догляд йому відділяється найбільший пайок з заробітку.

Ще ясніше об'являється характер народу в тих політичних ідеалах, які він при відповідних обставинах намагається реалізувати, виконати.

Великоруси охочі слухати тільки авторитету і слухати абсолютно, безперечно. Вони проти авторитету не тільки не мають нічого незгідного, суперечного, а навпаки, ще знаходять таку підлеглість дуже потрібною, пожиточною і корисною.

Русини мають інший ідеал - це правда, правдивість, громадська рівноправність. Такий ідеал вбачається в стародавнім вічі, в козацькій раді, в Запоріжжі, де члени мали повну волю і рівноправність - всі були однакові й рівні.

Поляки об'явились прихильниками ідеї аристократизму: вироблена ними суспільність була аристократичною.

Звернемо увагу на відносини до віри.

У русина віра живе чуттям інтимним. Він мало звертає уваги на обрядовість. Релігійне чуття його видається великим теплом і щирістю. До сього ще характерним з'являється поважання віри другого: не чіпай мого і я не займу твого. В польській релігії трудно впізнати, що з'явилось випливом з народного характеру, а що придбане, як готове, від католицької церкви. Як там не було, а можна сказати, що поляки видавались релігійною нетерпимістю. Вони справдовуються не аналізом та мислуванням, а здаючись на готові, давно вже вироблені афоризми, у їх гноблення всього, з ним незгідного. Поляк думає, що його віра абсолютно правдива. У великорусів головне місце займає обрядовість; вони щиро стоять за всякий, навіть дрібний обряд, букву ( роскольничі спірки про те, чи казати «Господи, помилуй», чи «О Господи помилуй», про сугубе і трегубе алилуя, чи «рожденна не сотворенна», чи «рождена а не сотворенна» ) і інше. Дякуючи великому поважанню авторитету, великорус видається великою нетерпимістю в вірі, як і поляк. Різниця в тім, що великорус не терпить іншої віри через те, що ця інша віра, не придається йому і не вважає на готовий уже авторитет великоруса.

В штуці у кожного народу є свої осібності і виявляються вони у всяких сферах штуки різно.

Оглядаючи архітектуру, чи будівництво, порівняймо ті пам'ятники, які маємо. Своєї власної архітектури в жодного з цих трьох народів нема: всі архітектурні форми перейняті, а згодом перероблені відповідно народному характерові. Найменше об'явились в архітектурі поляки. В польській церковній архітектурі два типи: 1) готичний та 2) пізніший на лад renaissance, псевдокласичний (єзуїтське рококо). Обидва ці архітектурні типи ділком перейняті і не відрізняються нічим від типів германських і інших західноєвропейських. Засновою українсько-руської та великоруської архітектури стала візантійська архітектура за часів занепаду. Одначе обидва народи таки доволі переробили її на свій лад. На великоруську церковну архітектуру в XVI та XVII вв. зробила свій вплив буддійська архітектура. Найвидатніша признака - се баня, що мов цибуля ширшає од заснови. Добавки архітектурні - фронтон прикрашується бочками. Ще осібний архітектурний тип шатро, що був у великій моді за Олександра II. Тип сей нагадує юрту, шатро - восьмиребра піраміда, стовпи (колони) - глечиками.

Українсько-руська церковна архітектура виробилась теж із середньовізантійського типу, тільки додали своїх власних осібностей. Візантійська церква має фундамент хрестом і 5 бань; згодом на Україні почали будувати і з трьома банями. Фігура української бані відрізняється від візантійської тим, що ся має форму півкулі, а в українсько-руській архітектурі сі півкулі складаються немов з трьох перерізаних сегментів півкуль, злучених між собою перпендикулярними стінами. Тип церковної дзвіниці трьохповерховий і що поверхом вище, то вікна меншають. Найвищий поверх має вікна малі, середній - доволі таки більші за найвищого, а найнижчий іноді стоїть на арках. Ще одна українська осібність, що й тепер залишилась по деяких старовинних церквах, - це пристроєні кругом церкви галерії, напр., як в Межигірській церкві, що поставив Кальнишевський.

Переходячи до живописі, зупинимось на живописі церковній і світській. Я не казатиму про поляків, бо в їх живопись нічим не відрізняється від західноєвропейської. Іконопись зайшла до нас з Візантії. У візантійській живописі форми були заведенії притверджені канонічними правилами і через це для самостійного витвору було мало волі. Для великорусів це прийшлось якраз до смаку, бо було відповідним народному характерові, поводитися за авторитетами й здаватись на них; у русинів же помічаються спроби реалізму. Як ортодоксія забороняла варіації, то, звичайно, що до Святого, намальованого по схемі, підходять за благословеням миряне і отут-то український маляр давав широку волю своїй фантазії. Особливий простір для вигадливості маляра був іде при малюванню страшного суду: драконова паща, Куди спроваджуються грішники; біля неї малюється комічний, а не грізний чорт; тут же нерідко знаходила місце й власна сатира, а іноді підписувались й імення грішників, напр., малювався ткач Іван з основою, що її вкрав. Є й такі образи, де архангелів Михайла й Гавриїла намальовано в запорожському убранню, або грішників у пекло спроваджують запоріжці і самі ж таки стережуть двері в рай. Так в українсько-руській церковній живописі, хоч обмйжованій і здавленій канонічними формами, все-таки іноді пробивається прямування до реалізму.

Світська живопись національна великоруська миє сюжети не свої, а перейняті у західної Європи, наприклад, «миші ховають кота», або «котята граються з раками». Що ж до роботи, то нечепурна робота - це вже їх власне. Українська народня живопись має сюжети свої власні. Найчастіше можна побачити картини з таким сюжетом: зброєний «Мамай»-козак верхи на Коні; дід Джур і баба Кваша - двоє стареньких і веселих, мов би молоді; козак Мамай під дубом сидить, біля його стоїть кінь; на дубі висить шаблюка, рушниця, зброя вся, а збоку на дубі намальовано запорозький герб. Козак сидить, п'є горілку. Під картиною вірші.

Між російськими малярами дуже багацько українців-русинів і це дуже відбивається на характері живописі. Українсько-руські живописці кохаються найбільше в пейзажах або сценах, заснованих на ліричних мотивах, тоді як у великорусів панує жанр, а в поляків живопись історична.

В більшості до штуки належить і орнамбнтика. Як ми звернемо увагу на орнаментику і порівняємо її в цих трьох племен, то примітимо тут велику різницю в підбіранню красок, їх кількості й мотивах орнаментики. Поляки кохаються в палких колірах, та ще щоб самих кольорів було Мало, а краски багацько. Зразком національного смаку поляків може станути краківське народне убрання, де єднаються сине з червоним; в убранні помічається особлива й велика хіть до металічних бляшок; черес з металевими каблучками, закаблуки вицяцьковані мосяжними бляшками і цвяшками - все намагається на ефект. У великорусів так само великий смак до палких кольорів, тільки до цього помічається ще велика хіть до пестроти, щоб аж ряботіло та горіло 7-8 кольорів. Зразок цього можна побачити де завгодно, на виліплених або вирізаних прикрасах будівель як, напр., на церкві св. Василя Блаженного, що в Москві: на неї без того, щоб не зарізало в очах, і глянути не можна. Українсько-руська орнаментика має невелику кількість прикрас і все з помірністю, кількість кольористого на фоні невелика. В українсько-руській орнаментиці два ґрунтовні типи: 1) Геометричне перехрещування простих та ламаних ліній: - це можна часто зустрінути, а кривих дуже рідко. 2) Форми рослини, тільки не всієї, а фрагменти її (ламанці): лист, катка, гілочка. У великоруській орнаментиці беруть гору звірячі форми: голівки, лапки, а перенято це мабуть від фінів. Як же прикрашають що-небудь рослиною, то вже цілою; вазон з деревом, ціла церква, трійка коней з саньми і людьми, тут же з боку й хата.

Про польську орнаментику знаємо небагацько.

Вже ж не можна минути в танців.

Кожен танець вийшов з якогось воєнного або релігійного чи любовного, чи іншого якогось мотиву.

Польський народній танець мазурка має воєнний мотив, кавалерійська атака; краков'як - партизанська війна; польонез представляє релігійну церемонію. Велико­руські народні танці - "бичок" та "Комариньской". Справді це не танці, а всякі викрутаси, зовсім вільні і які завгодно ("нраву моему не препятствуй"). Українсько-руські танці: козак, коломийка, метелиця, горлиця - трохи не всі любовного виходу.

Наука й література у всіх трьох народностів відрізняється й змістом і заходами. Великоруси найбільше об'явилися прихильниками до натуральних і технічних наук - це спеціальність великорусів. Поляки в науці до недавнього часу вживали метод доктрінерський, скрізь велике пристрастя до абстрактної філософії та історії, яка й займає три четвертини всієї польської науки і літератури. У русинів велика хіть і пристратя до наук гуманітарних - право, історія культури, література, політична економія й інші.

Наостанку кілька слів про метод і заходи в науці й публіцистиці.

Поляки вайбільш хітні до милування афоризмами. В більшості польських літератів. можна помітити ряд покладів зовсім мало зв'язаних і з'єднаних між собою, зате таких, що не терплять суперечок. Характер великоруса найбільш рельєфно видається й малюється в його заходах публіцистичних. У великоруських публіцистів водяться дві манери:

1) манера авторитету, видатним представником якої був Катков: він становить ряд покладів і, не зробивши ще ні жодного виводу, наперед уже лає всіх, хто з ним не згодиться,

2) друга манера з'являється в простованню зруйнувати всі логічні методи мислування - це великоруський нігілізм. Перші змагаються за заскорузлі поклади і підтверджують лайкою, а останні, знизивши всякі мотиви мислування, все плюндрують та руйнують, нічого не даючи на місце поруйнованого і, як і перші, кінчають лайкою.

Українець має велику прихильність до аналізу й скептицизму. «Се діло треба розжувати». Обережність до всяких теорій та поклядів a priori і національна українсько-руська осібність, осібність українця-русина.

Народній характер складається з якостей природжених і вжитих культурою. Звісна річ, що в характері кожного народу єсть якості, як бажані, так і не бажані, як позитивні, так і негативні. Ніяка культура не в силі знищити природжених якостей, але ж мета всякої культури повинна бути в тім, що культура матиме вплив на характер народу, що дасть спроможність розвинутись бажаним, позитивним якостям і одведе відповідне місце для якостей небажаних, негативних, З тих психічних якостей русина, які здаються авторові ідеальними, позитивного характеру - це етичний критерій. Етика - річ вселюдська, тільки етика у різних народів складається неоднаково, різно. В заснові етики в усіх народів покладено невиводне шукання того, як то по правді, як не по правді, що таке правда, а що кривда. Українець-русин вважає за етичне все те, що справедливо. У великоруса виступний етичний пункт сила; він поперед усього звертає увагу на те, чи факт дужий, чи не дужий. У поляків виступний пункт - приємність, любість: коли який-небудь факт приємний - він повинен бути, а прикрий - не повинен. Втика в суспільнім життю - це одна з найголовніших заснов людського життя, поводження і на останку добробуту.