Територія етнічна — термін запроваджено в етнографічну літературу П.I.Кушнером 1951 р., відображає уявлення, за яким кожен народ, як правило, дроживає в межах більш або менш окресленого ареалу, з яким він тісно зв'язаний історично, економічно, психологічно, а за сприятливих обставин — і державно-політично. Це уявлення відповідає певній тенденції (хоч вона далеко не завжди в історії реалізується повною мірою), бо територіальні зв'язки є фундаментальними для всіх без винятку типів етнічних спільностей.

В основі самого виникнення етнічної спільності лежить компактне розселення людей, що складають її. Лише воно створює можливість для них спілкуватись між собою, виробляючи під час цього спілкування єдину мову, спільно здійснюючи необхідні для виживання та розвитку дії економічного та військового характеру, входити в родинні та інші соціальні відносини між собою, формуючи тим самим структуру суспільства та поступово потім її ускладнюючи, впливати один на одного в процесі накопичення інформації, створення культурних цінностей та вироблення світоглядних систем (релігійних та ін.) тощо.

Поняття близькості, сусідства, компактності розселення і, відповідно, єдностітериторії відносні та історично мінливі. Цi поняття суттєво різняться в різних географічних умовах в залежності від того, наскільки вони сприяють спілкуванню сусідніх та віддалених груп. їхній зміст також залежить від рівня техніко-економічного розвитку суспільства, насамперед від рівня розвитку засобів транспорту, зв'язку.

На стадії нації територіальний аспект етносу набуває нового, найважливішого значення. Характерною рисою національної самосвідомосгі стає прагнення до політичного об'єднання заселеної нацією території, до організації її в єдину суверенну державу.

Ігор Винниченко

 

Товариства національно-культурні — громадські організації, що створюються і діють для задоволення культурних, соціальних потреб представників етнічних спільнот — як домінуючого у державі етносу, так і етнічних меншин. Створення і діяльність товариств (національно-культурних безпосередньо) пов'язані зі становленням громадянського суспільства, з розвитком різноманітних форм громадської самодіяльності, захищеної від прямого втручання і регламентації з боку органів державної влади.

В Україні, в умовах демократичних перетворень, в політичному і культурному житті республіки, з весни 1989 р. починають створюватися національно-культурні товариства. Діяльність такого роду товариств має історичні корені, спирається на традиції етнічно-культурного життя республіки у 20-30-х рр. XX ст. Нині національно-культурні товариства, число яких в Україні понад 200, об'єднують і компактно проживаючі етнічні групи, і окремих громадян (характерно, що членство в товаристві не залежить від етнічної приналежності особи). Інтереси національно-культурних товариств у громадсько-політичній структурі українського суспільства представляє Рада національних товариств України, а також Дорадча рада голів громадських об'єднань національних меншин при Державному комітеті України у справах національностей та міграції.

Національно-культурні товариства ставлять собі за мету: сприяти відродженню самобутніх культур своїх етнічних груп в республіці, добиваються врахування своїх етнічних інтересів у державній політиці України, державних дотацій на розвиток етнічних культур. Відродження культури етнічних меншин включає розвиток літератури, мови, живого мовлення, освіти (шкільної і вищої), підготовку кадрів етнічної інтелігенції, розвиток мистецтва, книгодрукування, преси, телерадіомовлення, релігії, повернення і відбудову культових споруд, відродження побутових традицій, звичаїв.

Тетяна Клинченко

 

Толерантність етнічна — терпимість до будь-яких проявів іноетнічного менталітету (у поведінці, способі життя, характері, висловлюваннях тощо). Етнічна толерантність є предметом вивчення етносоціології і етнопсихології. Відповідно iснує два взаємодоповнюючі підходи до вивчення толерантності у міжетнічних стосунках: соціологічний і психологічний. При соціологічному вона досліджується як соціальне явище, обумовлене певними соціально-економічними і політичними відносинами, традиціями міжетнічного спілкування, рівнем політичної і гуманітарної культури суспільства. При психологічному — вивчають структуру сприйняття, соціальну дистанцію, етнічну упередженість та інші психологічні фактори у міжособовому та мiжгруповому спілкуванні представників різних етносів та етнічних груп.

Результати емпіричних досліджень і теоретичних узагальнень у вивченні етнічної толерантності мають практичне значення і можуть бути використані у педагогічній практиці, у виховному процесі для формування навиків шанобливого, терпимого, тобто толерантного ставлення до представників будь-яких іноетнічних спільнот.

Тетяна Клинченко

 

Тоталітаризм 1) одна з форм авторитарної держави XX ст. Характерними рисами є повний (тотальний) контроль над всіма сферами життя суспільства, заборона демократичних інститутів та організацій, ліквідація конституційних прав та свобод, репресії проти прогресивних сил, мілітаризація суспільного життя. Крайня форма тоталітаризму — фашистські режими. 2) напрям політичної думки, який виправдовує встановлення тоталітарних режимів.

Лідія Сохань

 

Традиції етнічні — елементи соціальної та культурної спадщини етносу, що передаються від покоління до покоління і зберігаються у свідомості та укладі життя даного етносу протягом тривалого часу. Вони охоплюють певні суспільні настанови, норми поведінки, цінності, ідеї, звичаї, ритуали та iн., всі сфери соціального та приватного життя етносуб'єктів, суттєво впливаючи на всю систему життєдіяльності етносу. Традиції забезпечують наступність у розвитку матеріальної та духовної культури етносу, сприяють збереженню зв'язку поколінь. Традиції можуть стати гальмом розвитку, коли перестають відповідати новим умовам, і в такому випадку вони повинні витискуватися іншими, як на основі спонтанної дії iнноваційних соціальних механізмів, так і цілеспрямованих, планомірних дій етносуб'єкту. Процес оновлення традицій є незмінним компонентом в механізмі оновлення життя.

Лідія Сохань