Самовизначення культурно-етнічне — процес, пов'язаний з реалізацією права етносу на культурну автономію, на задоволення культурних потреб та інтересів і на збереження етнокультурної самобутності.

Етнічна культура, завдяки притаманним їй цінностям, нормам та ідеалам, завжди формує у надрах соціуму особливі форми міжособистісного та міжгрупового спілкування, морально-етичні засади духовного життя. Тому за умови посиленого іноетнічного впливу кожний етнос має пройти шлях самобутньо-культурного самопізнання й самовизначення.

Будь-яка етнічна культура містить у собі не лише певні типи мислення, парадигми життя, але й певні ціннісні орієнтації, що спираються на притаманне конкретному етносу специфічне світосприйняття. Характеризуючись самобутнім змістом цінностей, самосвідомості, менталітету, традицій, вона обирає водночас і самобутній шлях включення в універсальний процес культуротворення.

Етнокультурна цілісність завжди самобутньо визначена, навіть коли умови її становлення та розвитку складні і не зовсім сприятливі. Але це не заперечує необхідності набуття нею якісно нового ступеня відкритості, позбавленого консервативності й замкненості.

При цьому не можна не брати до уваги того факту, що специфіка сприйняття культурами певних етносів зовнішніх впливів значною мірою визначається тим, наскільки близькими одна до одної є ці контактуючі культури (мається на увазі типологія, історія розвитку тощо), а також тим. наскільки даний вплив відповідає тенденціям внутрішнього розвитку кожної з етнічних культур, її етнодиференціюючим та етноінтегруючим функціям. Отож. визначальним критерієм свідомого накопичення етнічною культурою зовнішніх іноетнічних впливів є можливість достатньо повного збереження власних специфічних етнічних рис, можливість безболісної адаптації і трансформації елементів, що нею запозичені. Жодна етнічна культура за будь-яких обставин не здатна підмінити собою іншу.

Лариса Аза

 

Самоідентифікація етнічна — процес ототожнення, уподібнення себе особою з певною етнічною групою. Він відбувається як переживання особою укоріненості в цю спільність, як відчуття себе її частиною, переживання своєї відданості їй. Самоідентифікація етнічна має зовнішню і внутрішню спрямованість. Перший напрямок пов'язаний з відповіддю на запитання "Хто я є?", із з'ясуванням, фіксацією свого місця в системі суспільних, соціально-психологічних, моральних відносин, ставлення до минулого, сучасного і майбутнього. Другий змістовний аспект цього явища має внутрішню спрямованість. Він відбиває почуття послідовності, тяглості, належить до єдиної психологічної цілісності.

Раціонально-пізнавальний аспект ідентифікації представляє усвідомлення себе членом етнічної спільності, з'ясування свого місця серед етнічних груп, позиції в системі міжетнічних відносин. У цьому когнітивному процесі особою усвідомлюються деякі її власні риси, властивості, та якості, які повторюються в людях відповідної групи. Це може бути мова, особливості поведінки, риси способу життя, традиції та звичаї, антропологічний тип, іноді релігійні вірування та інше. Крім того, детермінантою етнічної самоідентифікації може бути спільність позицій у ставленні до подій минулого, території.

Проблема самоідентифікації етнічної постає перед особою не тільки і не стільки як пізнавальна, скільки як життєво-практична. Тому і процес етнічної самоідентифікації на особистІсному рівні протікає не в "чистому" вигляді, не як самостійний, автономний процес, а вкупі з іншими процесами: трудової, громадської, політичної діяльності, спілкування, побутової поведінки тощо. Особа постійно співвідносить свою поведінку, дії з нормами, зразками відповідної етнічної спільності. Ці норми служать певними еталонами, критеріями поведінки, саморефлексії.

Почуття етнічної належності в сучасних індустріальних суспільствах виконує компенсаторну функцію. Воно відшкодовує ті втрати у сфері особистісно-психологічного комфорту, які створюються в результаті виконання анонімно-казених, формальних соціальних ролей, доповнює нестачу позитивних людських почуттів. Завдяки цьому почуттю особа знаходиться у стані соціального комфорту.

Микола Шульга

 

Самосвідомість етнічна — розрізняється за своїми носіями як етнічна самосвідомість окремого представника етносу, тобто етнофора, і як етнічна самосвідомість етносу в цілому. Індивідуальна етнічна самосвідомість як духовне породження являє собою здатність ідентифікувати себе з певним етносом, відокремлюючись водночас від всіх інших етносів, усвідомлювати своє етнічне "я" як неповторне, унікальне явище. Етнічна самосвідомість вважається у сучасній етнології найвагомішою серед ознак етнічної належності (до яких належать також знання етнічної мови, фольклору, звичаїв, символіки, історії етносу, його літературних, мистецьких пам'яток тощо). Етнічна самосвідомість може давати досить високий рівень (тверда. непохитна самоідентифікація людини зі своїм етносом); може бути перехідного типу невпевненість, коливання індивіда у питанні прихильності до свого етносу; звичайно у такому стані опиняються етномаргінали; нарешті вона може стати "нульовою" внаслідок повної асиміляції (за походженням індивід належить до певного етносу, але не вважає себе його представником). Етнічна самосвідомість може бути подвійною, або навіть потрійною (коли, скажімо, індивід походить від різноетнічного шлюбу, а живе, як і його батьки, у третьому етнічному середовищі).

Колективна самосвідомість етнічна, або сукупне "я" етносу, найадекватніше віддзеркалюється і найповніше охоплюється у своїх суттєвих рисах терміном "етнічна ментальність", який, однак, не поглинає розмаїття проявів колективної самосвідомості етнічної.

Олександр Нельга

 

Сепаратизм етнічний — сукупність економічних, соціально-політичних та духовно-культурних процесів, змістом яких є набуття певним етносом часткової (на правах автономії) або повної (на правах державності) незалежності. Такі процеси здебільшого зазнають ідеологічного, а нерідко — й воєнно-політичного тиску, зате їх об'єктивні наслідки не можуть бути розцінені як однозначно негативні або позитивні. Коли двоє або більше етносів існують як така життєздатна органічна державна цілісність, у якій створені умови етнічної рівності та взаємоповаги, досить повного задоволення етнічних потреб кожним етнофором, — ідеї тим більше — практика сепаратизму етнічного є негативно-руйнівними. Коли ж декілька етносів з'єднані переважно механічно, коли досить виразною є система міжетнічної ієрархії, відповідна держава фактично являє собою етнічний конгломерат, де етноси не мають можливостей повноцінного функціонування та нормального розвитку. Тоді ідеї сепаратизму етнічного знаходять позитивний відгук і схвальне сприйняття серед більшості представників відповідного етносу. Тоді сепаратизм етнічний відіграє щодо конкретного етносу захисно-зберігальну роль.

У сьогоднішньому світі, коли методи силового тиску у відносинах між народами стають дедалі менше популярними, а етнічні конгломерати — практично недосяжними, сепаратизм етнічний сприймається міжнародним співтовариством як нормальне явище.

Олександр Нельга

 

Символ етнічний — специфічний етнокультурний засіб опосередкування комунікацій у тому чи іншому етнічному утворенні, здатний набувати органічності й багатозначності образу.

Вивченням етнічної специфіки знакових систем займається суміжна дисципліна — етносеміотика. Причому етносеміотичний підхід до культури не вичерпується лише її етномовними функціями. Кожному етносу притаманні індивідуальні відмінності між формою прояву того чи іншого елементу культури і його внутрішнім змістом. Хоча буває, що саме "зовнішній" прояв якогось елементу культури відрізняє один етнос від iншого.

Знакова функція культури, що дуже тісно пов'язана з її пізнавальною і комунікативною функціями, дістала назви сигніфікативної (буквально: що приписує значення). Дана функція становить чималий інтерес для етнографії, оскільки символи, знаки, значення виконують як правило, і етноінтегруючу, і етнодифиренціюючу роль, що дозволяє виявляти певні відмінності між етносами. Взагалі, різноманітність варіативних та інваріативних ознак символіки у генезі та історії етносів вражаюча. Символічні поєднання форм, ритмів, чисел, образів характеризуються неповторністю етнічного колориту.

Втім, серед функціонуючих компонентів культури саме символ викликає найбільші труднощі. Значною мірою вони пов'язані з використанням самого терміна "символ", і хоч останній набув значного поширення в сучасних науках про людину, проте не завжди коректно визначається його специфіка, скажімо, порівняно із знаком. Найчастіше це стосується символу, що перебуває ще в процесі формування, становлення.

Багато які форми комунікацій, у зв'язку з розширенням свого діапазону у просторі і часі, виявляють деяку обмеженість стереотипізованих дій, короткочасних засобів, а, відповідно, й необхідність залучення триваліших засобів комунікації. До речі, символ стабільніше закріплює спектр уявлень щодо навколишньої дійсності. Особливо виразно дієвість останнього виявляється у співставленні різних типів формування етнокультурних традицій. Володіння мовою знаків і символів є результатом особливої пізнавальної діяльності, яка поєднується з формуванням в культурних традиціях етносів природознавчих і суспільнознавчих уявлень (щоправда, різних за ступенем усвідомлення).

Отже, символіка дозволяє фіксувати зростаючий фонд знань людини про природу і саму себе, а також обсяг уявлень про інші етноси, а порівняно з ними — і про власний. Тому цілком ймовірно, що лише в історії етносів можна якнайповніше прослідкувати потенційні можливості етнічної символіки.

Лариса Аза

 

Соціалізація етнічна — процес опанування індивідом системи етнокультурних цінностей та норм, які дозволяють йому функціонувати у тому чи іншому етнічному середовищі.

Будучи елементами загальної культури етносу, механізми етнічної соціалізації виступають найважливішими психологічними умовами збереження етнічної спільноти як цілісного організму. У якому б ракурсі не розглядалась етнічна соціалізація завжди чітко окреслюються дві її сторони: опанування етнокультурних цінностей та "перерозподіл" їх у систему особистісних установок і орієнтацій. Причому останнє здійснюється не пасивно, а шляхом відтворення попереднього досвіду і надання йому нової визначеності. За такої мови водночас відбувається розвиток особи, прояв її активної позиції, зумовлений поширенням та ускладненням інформаційних зв'язків.

Слід зауважити, що поняття "соціалізація" аж ніяк не протистоїть таким конкуруючим з ним поняттям, як "виховання", "розвиток особи", а має з останніми багато спільного. Якщо, скажімо, виховання припускає направлені дії, то соціалізація разом з усвідомленим, контрольованим впливом включає стихійні, спонтанні процеси у формуванні особи.

Процес етнічної соціалізації можна розглядати в контексті міжпоколінної трансмісії культури етносу і в контексті етнокультурного розвитку особи. Щоправда, це певним чином змінює розміщення акцентів і змістовну логіку аналізу, висуваючи на перший план співвідношення агентів соціалізації, або власну активність суб'єкту.

Етнічна соціалізація охоплює практично всі етапи життєвого шляху людини, протягом якого вона опановує етнокультурні цінності, набуваючи нових якісних характеристик. А оскільки в процесі даної соціалізації відбувається включення індивіда у те чи інше етнокультурне середовище, завжди існує й міра цього включення. Врахування даного моменту має важливе значення, оскільки це пов'язане із ступенем культурної укоріненості людини.

Етнокультурна інформація, що передається в процесі соціалізації, потребує певного упорядкування. На виконання цієї функції зорієнтований механізм стереотипізації, за допомогою якого досвід може передаватися у часі. Втім, і "етнічна своєрідність культури найвиразніше проступає саме в стереотипізованій поведінці. Тим більше, що набір стереотипних форм поведінки, притаманний даному етносу, не обмежується лише сферою обрядів та звичаїв. Стандарти поведінки властиві також спілкуванню, соціалізації. І, в першу чергу, це стосується традиційних способів виховання й навчання дітей. Причому, як правило, фіксуються два основних типи прояву етнічної специфіки в стереотипах поведінки: коли одним і тим самим діям надається неоднаковий зміст у різних етнічних культурах, і коли один і той самий зміст знаходить неоднаковий вираз у тих чи інших вчинках. По суті, йдеться про співвідношення конкретно-етнічного і загальнокультурного моментів в процесі соціалізації.

Найважливішим інститутом первинної етнічної соціалізації є сім'я. Причому установки й стиль сімейного виховання тісно пов'язані з наявністю в етнічній культурі тих чи інших мотиваційних синдромів (скажімо, потреби у досягненні, орієнтації на інших та ін.), що має певні етносоціальні та етнопсихологічні джерела й наслідки. Кожній культурі, як правило, притаманні кілька альтернативних або взаємодоповнюючих образів дитинства.

Вивчення стилю етнічної соціалізації у різних етносів передбачає диференційований аналіз 1) мети й завдань виховання; 2) засобів і методів; 3) агентів та інститутів соціалізації; 4) її наслідків та ефективності. Втім, його специфіка може бути зрозумілою лише в контексті загальніших міжкультурних відмінностей, причому не стільки кількісних, скільки якісних.

Лариса Аза

 

Спільність (або спільнота) — сукупність людей, що об'єднані тривкими їй й відносинами, котрі склалися історично і мають ряд загальних ознак (рис), що надають їм неповторної своєрідності.

Термін “спільність” звичайно має три основні смислові навантаження: перше — однаковість для всіх, те загальне, що притаманне кожному з порівнюваних явищ; друге — нерозірваний зв'язок, єдність; третє — об'єднання людей, згуртованих спільними умовами життя, метою, інтересами, або цілим комплексом спільних ознак.

В етнологічному лексиконі термін "спільність" набув поширення для визначення однаковості та єдності ознак чи рис у той час як термін "спільнота" звичайно використовується у значенні об'єднання людей.

Трактовка людських спільнот як об'єднань передбачає наявність між їх членами певних зв'язків, що складаються на основі обміну інформацією, речовиною та енергією. Цим спільноти — об'єднання відрізняються від спільнот — однаковостей (або простих множин людей), що виокремлюються на основі ідентичних зовнішніх ознак, за якими не стоять внутрішні зв'язки. Такі спільноти називають умовними або статистичними групами.

У суспільствознавчій літературі прийнято характеризувати основні види людських спільнот (об'єднань) як: випадкові, тимчасові, тривкі, компактні та дисперсні. Тривкі форми спільнот об'єднують людей протягом не тільки всього життя, але й багатьох поколінь — такі спільноти мають назву багатопоколінних або нащадкових. Об'єднання можуть охоплювати людей як на величезній, так і на малій території, а також бути екстериторіальними. Спільноти можуть бути більш щільними, компактними, а також більш дисперсними, тобто спільноти можуть існувати разом як певна цілісність, або можуть бути розсіяними серед інших людей.

За кількісною характеристикою спільноти можна підрозділити на малочисельні та багаточисельні. До перших належать малі людські групи (сім'я, первинний трудовий або інший колектив тощо); до других — великі людські групи (етноси, етнічні групи, діаспори, національні або етнічні меншини, соціальні класи, соціально-професійні групи, великі трудові або поселенські колективи тощо).

Термін спільність (спільнота) займає основоположне місце у понятійно-термінологічному ужитку етнічної проблематики.

Тетяна Рудницька

 

Спільність етнічна — культурне утворення, яке склалося історично і усвідомлює себе як окреме ціле. Термін "спільність етнічна" походить від слова "етнос" і вживається для позначення етнічних одиниць (підрозділів) різного таксономічного рівня, які складають етнічну структуру людства: основних одиниць етнічної класифікації — етносів, або народів, що характеризуються найбільшою інтенсивністю етнічних властивостей і виступають самостійними одиницями суспільного розвитку;метаетнічних спільностей, або етнічних одиниць "вищого" таксономічного рівня — утворень, що охоплюють кілька основних етнічних одиниць і характеризуються етнічними властивостями меншої інтенсивності ніж кожна з таких складових одиниць (метаетнолінгвістичні, метаетноконфесійні, метаетногосподарські спільності тощо); спільностей "нижчого" таксономічного рівня — субетносів, які є складовими частинами основних етнічних одиниць і в яких етнічні властивості виражені з меншою інтенсивністю, ніж в етносів. Кожна людина може входити до кількох спільностей етнічних різного рівня ієрархії. Наприклад, можна одночасно бути гуцулом (субетнос), українцем (етнос) і східним слов'янином (метаетнолінгвістична спільність). Перетинаючись з соціальними спільностями, спільності етнічні постають як "синтетичні" етносоціальні утворення — племена, народності, нації, а також метаетнополітичні спільності. етнічні спільності відрізняються від етнографічних (етнографічних груп, історично-етнографічних областей тощо) наявністю самосвідомості. Так, історично-етнографічна область є, як і етнос, культурною спільністю, але на відміну від етносу вона не усвідомлюється людьми, що її складають. Спільності етнічні характеризуються значною стійкістю. Так, деякі з етносів існують вже протягом кількох тисячоліть. Разом з тим, етнічні спільності є динамічними явищами, що постійно еволюціонують, пристосовуючись до нових соціальних обставин. Зміни параметрів етнічних спільностей — етнічні та етнокультурні процеси — являють специфічну реакцію на зміну соціального середовища і є необхідною умовою їх виживання.

Анатолій Шевченнко

 

Спільність метаетнічна — утворення, що включає кілька етнічних спільностей, сукупність етнічних властивостей якої за інтенсивністю менша аніж кожної із її складових етносів. Для визначення цього типу міжетнічної спільноти існує і ряд інших термінів : "макроетнічна спільність", "понадетнічна спільність", "міжетнічна спільність". Проте найбільш адекватно факт єдності етносів відбиває термін "метаетнічна спільність", оскільки саме він виявляє двоєдину її сутність, а саме: 1) підкреслює сукупність етносів; 2) відтіняє динамічність стану цього міжетнічного єднання, яке може посилювати інтенсивність своїх етнічних властивостей, а може і ослаблювати.

Залежно від цього змінюватиметься характер етнічної самосвідомості людей та її ієрархічність. Це зумовлено, зокрема, тим, що і метаетнічна спільність є частиною ієрархічної етнічної структури, котра складається з таких елементів: 1) мікроетнічних одиниць (людина — етнофор, родина, консорція); 2) субетнічних утворень — основних складових етносу; 3) основних етнічних підрозділів — етносів; 4) метаетнічних спільностей; 5) суперетнічних утворень.

Кожному ієрархічному ряду етнічної структури відповідає свій тип етнічної самосвідомості. Це означає, що одна й та ж людина може одночасно бути причетною до різних рівнів етнічної спільності, як і до різних типів етнічної самосвідомості: вона може усвідомлювати себе і етнофором (мікроетнічна спільність), і подолянином (субетнос), і українцем (основний етнічний підрозділ), і слов'янином (метаетнічна спільність), і християнином чи європейцем (суперетнічна спільність).

Анатолій Пономарьов

 

Спільнота історична — "єдиний радянський народ" — умопоглядний конструкт, що склався в радянському суспільствознавстві внаслідок намагання науково обгрунтувати ідеологічне замовлення партійного керівництва СРСР у галузі етнонаціональної політики. Замість об'єктивних досліджень реальних явищ у міжетнічних відносинах на території Радянського Союзу, аналізу дійсних соціально-економічних і духовних процесів, складних і суперечливих за своєю суттю, радянське народознавство змушене було формувати міф про безперервний і безколізійний "розквіт і зближення радянських націй", про їхнє остаточне злиття у єдину політичну спільноту — єдиний радянський народ.

Втілення концепції "розквіту і зближення радянських націй" на основі взаємозбагачення їх культур" на практиці зводилось — до фактичної денаціоналізації і русифікації цих націй, що здійснювалися під гаслами інтернаціоналізації. Цій меті служила цілеспрямована політика розміщення виробництва й армії, кадрова політика, а також засоби масової інформації, система освіти, розвинута мережа пропагандистської та культосвітньої роботи, книговидавнича справа тощо.

Сьогодні доводиться констатувати, що результати творення "радянської нації не є цілковитим міфом, що експеримент щодо створення нової нації (в статичному сенсі цього терміна), здійснений на шостій частині земної кулі, має певні наслідки. Слід враховувати, що цей "експеримент" був досить тривалим — він охопив період життя як мінімум трьох поколінь людей на теренах СРСР. Крім спільності території, соціально-економічного життя, мови (російська поступово витісняла усі інші), у значної частини населення Радянського Союзу було сформовано певний тип національної свідомості. Ця самосвідомість (я — радянська людина, представник великого радянського народу) ще й донині визначає світогляд багатьох людей.

Інша річ, що ця "нова національна спільність" (зрештою як і сама держава) виявилась нестійким утворенням.

Нині стає дедалі очевиднішим, що основні принципи формування нової нації були в корені помилковими, що вони, по суті своїй мали, у собі руйнівні засади, котрі полягають у ленінських принципах автономного етнотериторіального устрою національного життя Радянського Союзу, що їх так "плідно" розвивав та втілював у життя Й.Сталін. Хибність цих принципів в усій її повноті проявилась наприкінці 80-х — на початку 90-х рр. XX ст., коли багатоетнічна спільнота, "нова нація" — радянський народ — розвалилася під впливом певних цілком об'єктивних обставин. Цей розпад, що почався під тиском зростаючої економічної, а передусім суспільно-політичної кризи, і вилився у криваві міжетнічні конфлікти (Карабах, Баку, Південна Осетія, Абхазія, осетино-інгушський конфлікт, ошські події тощо і, нарешті, Чечня), має в основі історичну неспроможність, штучність підходів до організації етнонаціонального життя на засадах "національно-територіальної автономії".

В усіх міжетнічних конфліктах, що відбуваються на теренах колишнього СРСР, на перший план висуваються територіальні претензії, які мають економічні корені (природні копалини, родючі грунти тощо). Тобто автономно-територіальний поділ державних теренів за етнічною ознакою містить у своїй основі міжетнічні протиріччя, що мають давні історичні корені, багато в чому міфологізовані і сублімовані. Загострення протиріч, що протягом 70-річного періоду існування СРСР, влада вважала за краще не помічати, не бажаючи конструктивно вирішувати, призвели до збройного протистояння між етнічними спільнотами, що так і не перетворились у єдиний радянський народ, хоч це постійно декларувалось як Комуністичною партією та урядом, так і тогочасним суспільствознавством, що виконувало це ідеологічне замовлення.

Тетяна Рудницька

 

Статус особи етнічний — становище особи або групи у системі міжетнічних відносин даного суспільства. Він проявляється через об'єктивні і суб'єктивні показники. Перші є різновидом показників соціального статусу: рівень доходів, освіта, поширеність певних професій, заангажованість у структури управління. Суб'єктивні показники узагальнено проявляються через феномени суспільної свідомості: авторитет, престиж та інвді оціночні явища, а також самооцінку етнічної групи. Суб'єктивний аспект етнічного статусу існує у формі соціальних почуттів — позитивних (гордість, солідарність, патріотизм тощо) і негативних (ущемленість, розчарованість, нігілізм тощо).

Таким чином, в суспільній свідомості існує певне ранжування етнічних груп. Воно може бути розмитим, але може набирати характеру досить жорсткої, помітно окресленої ієрархічної шкали. Етнічний статус групи автоматично переноситься на її представників. Етнічний статус особи проявляється у процесі етнічних контактів. Груповий етнічний статус в індивідуальному громадському контакті діє так, що особисті якості контактуючих відступають на задній план, а на перше місце висувається етнічна належність.

Микола Шульга

 

Стереотип етнічний — схематизований, спрощений, емоційно забарвлений образ певної етнічної спільноти, який поширюється як типовий на кожного її представника. Незважаючи на те, що такий образ має досить поверховий характер і фіксує в собі іноді несуттєві риси етносу чи етнічної групи, він надзвичайно стійкий, консервативний і важко піддається найменшим змінам під впливом раціональної інформації. Неточність і помилковість етнічного стереотипу (як одного з найпоширеніших різновидів соціального стереотипу) є однією з найсуттєвіших його характеристик. У структурі такого психічного утворення, яким є стереотип етнічний, як правило, ставлення домінує над знанням.

В той же час неточним є поширене уявлення про стереотип етнічний як лише про негативний психологічний феномен, що ускладнює міжетнічне взаєморозуміння і спілкування (безумовно негативний характер має етнічне упередження, яке концентрує в собі лише "чорні картинки" іноетнічного світу).

Схематизоване образне сприйняття навколишньої дійсності загалом притаманне людській психіці, надто при сприйнятті складних соціальних об'єктів, до яких належать і етноси. Стереотипні оцінки, поняття, образи, закріплені у суспільній свідомості, відображають загальні якості, риси етнічних спільнот. Щоправда в цих образах подекуди бувають зміщені пропорції суттєвого і несуттєвого, об'єктивного і суб'єктивного. Це ж стосується і етнічних автостереотипів (образних уявлень про власний етнос). Прямі міжетнічні контакти розмивають етнічні стереотипи, проте цей процес не є простим і однозначним і відбувається лише за умов відсутності негативних соціальних установок тощо. У деяких ситуаціях етнічні стереотипи стають психологічним фактором міжетнічної напруженості, конфліктів.

Тетяна Клинченко

 

Стиль життя етносу — одна з характеристик способу життя етносуб'єкта (етнічної групи або особи), яка фіксує стійко відтворювані риси, манери, звички, смаки, схильності в його соціальній поведінці та системі життєустрою. В ньому відбито певну міру свободи етносуб'єкта у виборі змісту і форм поведінки. Стиль життя знаходить прояв в особливостях організації прийомів і навичок трудової поведінки, у виборі кола спілкування, в характерних способах самовираження як в громадянському так і приватному житті, у специфіці споживання товарів та послуг, в організації безпосереднього соціального та культурного середовища та ін. Наявність у етносуб'єкта свого особливого стилю життя обумовлена тим, що він має певну автономію в системі суспільних відносин, а також йому притаманні особливості психічного складу, культури, історичного шляху. В стилі життя етносу відбиваються загальнолюдські цінності та норми того суспільства, частиною якого є даний етносуб'єкт.

Лідія Сохань

 

Стратифікація етнічна (від лат. — stratum — шар, прошарок, верства) — позиція, яку займає та чи інша етнічна спільнота в соціально-економічній ієрархії конкретного суспільства. Етнічна стратифікація визначається прибутками, рівнем соціального самопочуття й певною мірою — етнічним походженням. Однією з основних ознак наявності стратифікації у суспільстві є нерівноправність становища етнічних спільнот.

Володимир Євтух

 

Структура суспільства етнічна — стійкі і упорядковані зв'язки між етнічнимиспільностями (народ, нація, етнічна група) та іншими структурними елементами суспільства (класи, професійні групи тощо) або з суспільством в цілому, а також всередині етнічних спільностей. Вони обумовлюються соціально-економічною природою суспільства, відносинами класів і інших соціальних груп, системою розподілу праці, що історично склалася. Етнічна структура є складовою частиною соціальної структури суспільства. Етнічна структура — досить стійка, але разом з тим вона може змінюватися під впливом соціальних, економічних та політичних факторів.

Лідія Сохань

 

Субетнос — етнічна одиниця в структурі етносу, що займає проміжне становище між мІкроетнічною одиницею (людиною, родиною, консорцією — носіями етнічності) та етносом, існування якої пов'язано з усвідомленням групових особливостей тих або інших компонентів культури.

Субетнічні утворення формуються на базі конвіксій — достатньо усталених груп людей, позначених єдністю побуту та родинними зв'язками, котрі, у свою чергу, виростають з консорцій — недостатньо ще стійких утворень, але об'єднаних однією історичною долею. До числа консорцій (буквально об'єднаних долею) можна віднести дружини, банди, артілі, гуртки, секти, ватаги, ехи. Усталені консорції перетворюються на конвіксії (прикладом чого можуть бути (чумацтво, козацтво та ін.), а уцілілі конвіксії — на субетноси (скажімо черкаси, севрюки, козаки, русини).

Субетноси становлять головну етноутворюючу одиницю, призначення якої — підтримувати шляхом внутріетнічного неантагоністичного суперництва етнічну цілісність, особливо необхідну на такій стадії етногенезу, як зародження етносу. Існує закономірність: спрощення етнічної структури до одного субетносу призводить до деградації етносу або ж до його руйнації, у той же час надмірне ускладнення етнічної структури веде до певної сепарації частини субетносів та етнографічних груп. Прикладом останнього процесу можуть бути черкаси і севрюки, що розчинилися в українському етносі в ХVІІ-ХVІІ ст.

Анатолій Пономарьов

 

Суверенітет — 1) політична незалежність і самостійність держав у внутрішній та зовнішньополітичній діяльності, що не допускає втручання інших держав. Державний суверенітет мають країни незалежно від величини їхньої території, кількості населення, суспільного ладу. Суверенітет держави охороняється її законами i, насамперед, основним законом — Конституцією; 2) приналежність влади народу, нації (народний суверенітет, національний суверенітет), здійснення державної влади через народних представників або безпосередньо шляхом референдуму; 3) здійснення етнічною спільністю, етнічною меншістю, етнічною групою своїх прав та свобод у відповідності з Конституцією i законами держави, пов'язаних з участю в державному управлінні через своїх представників або безпосередньо шляхом референдуму.

Лідія Сохань