Маргінал етнічний — це об'єктивно і суб'єктивно проміжний стан людини в системі етнічних відносин. Об'єктивна етнічна маргінальність є наслідком того, що особа одночасно належить до двох етнічних груп. Найчастіше перебувають у такому стані вихідці з етнічно змішаних сімей. Об'єктивне положення особи в системі етнічних зв'язків породжує її суб'єктивний стан. Проте маргінальний статус необов'язково породжує внутрішню, психологічну етнічну маргінальність. Остання наступає, як правило, тоді, коли особа знаходиться не просто на межі етнічних культур (або, по-іншому, перекриває своєю внутрішньою позицією цінності двох культур), а тоді, коли ці цінності несумісні, антагоністичні. Саме це породжує феномен етнічної маргінальності особи у точному значенні цього слова. Увібравши в себе несумісні культурні цінності, маргінал втрачає можливість мати власну стійку систему особистісних цінностей. Він постає як психологічно розколотий тип, амбівалентна особа. Для нього характерні протиріччя між свідомим і несвідомим, потребнісно—мотиваційними та інтелектуально-операційними засадами. Маргінал має нестійку емоційну сферу, не може пристрасті підкорити волі та розуму. Його цілі та установки розмиті, особистісні смисли невизначені.

Етнічний маргінал проявляє психічну нестійкість — він прагне одночасно жити у двох світах, але по-справжньому не живе в жодному з них. Його духовний світ конгломеративний: від одних цінностей він відцурався, а інші не увібрав. Звідси переживання ущербності, комплексу неповноцінності, що веде до агресивності, немотивованої жорстокості. Маргінал постійно шукає опору, стабільність. Один з можливих шляхів набуття стабільності він вбачає у прилученні до якогось авторитету. Іноді комплекс неповноцінності у маргінала переростає у комплекс зверхності, переваги. Його супроводжує тривожність, він нерідко втрачає здатність розрізняти моральні та духовні позиції. Невроз маргінала породжений одночасним проявом прийняття та ворожості до одного і того самого об'єкту, у визнанні і запереченні одних і тих самих цінностей. Втрата коренів, моральних та культурних опор робить маргінала особою з втраченою ідентичністю. Втративши своє "я", він готовий злитися з чужим "я", яке видається йому авторитетним. Він сподівається, хоча б у такий спосіб зафіксувати свої суспільні координати, ухопитись за щось певне, чітке, зрозуміле.

У ситуації етнічних маргіналів знаходяться не тільки вихідці із етнічно змішаних сімей, а й представників етнічних меншин. Навіть моноетнічні сім'ї з етнічних меншин потрапляють у ситуацію етнічної маргінальності. Адже формування особи, в тому числі її етнічних якостей, відбувається не тільки в сім'ї, але і в дитячих, дошкільних закладах, школі, побутовому середовищі, через засоби масової комунікації, що прищеплюють особі властивості культури того етносу, в середовищі якого вона знаходиться.

Об'єктивний етнічний маргінальний статус особи не обов'язково, не завжди призводить до маргінальності її етнічної самосвідомості. На особистісному рівні розв'язання ситуації, коли людина поставлена перед вибором варіанту етнічної самоідентифікації, може втілитися в різні форми. По-перше, людина може віддати перевагу одному з етносів і самоідентифікуватися з ним (навіть з тим, до якого не належить жоден з батьків). По-друге, вона може проявити етнічний нігілізм і не зарахувати себе до жодного з етносів. І, по-третє, людина може самоідентифікуватися з двома або навіть трьома етносами, мати подвійну, потрійну етнічну свідомість.

Інакше кажучи, об'єктивні маргінали можуть на особистісному рівні, у сфері свідомості самовиявлятися у вигляді чотирьох моделей; перша — психологічна, моральна амбівалентність, "розірваність" душі між культурами, етносами, мовами; друга — самоідентифікація з одним із етносів; третя — усвідомлення себе космополітом; четверта — самоідентифікація себе з двома, трьома етносами.

Микола Шульга

 

Ментальність етнічна — духовно-культурний самопрояв етнічної спільності, її об'єднує із етнічними архетипами неусвідомлений або напівусвідомлений характер. Але якщо етнічні архетипи існують як приховані від зовнішнього зору феномени внутрішнього душевно-духовного життя етнофорів, то етнічна ментальність, навпаки, уявляє собою комплекс таких зовнішньодіяльнісних феноменів, що сприймається сторонньою свідомістю як дух етносу, як те що робить даний етнос "помітним", специфічно відмінним серед розмаїття інших етносів. Це, так би мовити, "обличчя", яким даний етнос повернутий до всіх інших. Тому етнічні архетипи, щоб їх сприйняла стороння свідомість, мають бути вербалізованими. Що ж до ментальності етнічної, то вона, навпаки, може найадекватніше "побачити себе" та "збагнути себе" саме завдяки сторонній свідомості.

Змістовно ментальність етнічна втілюється у характерні особливості світосприйняття; моральні вимоги, норми та цінності; переважаючі життєві настрої; у типи характеру; форми взаємин; у ставленні до праці та організації побуту тощо. Важливість збереження ментальності кожного етносу полягає в тому, що вона є неповторно цінною для перетворення етногенезу у процес, що надає можливість кожному окремому представнику людства збагачуватись результатами надбань соціуму протягом багатьох тисячоліть у різних природних умовах.

Олександр Нельга

 

Меншина етнічна — самосвідома своєї єдності спільність людей, для яких властиві спільне походження, спільні мовно-культурні риси, спільні психологічні орієнтації й котрі у кількісному плані поступаються домінантній групі поліетнічного суспільства. За характером розселення етнічні меншини можуть бути компактними і дисперсними. Серед перших — індіанці, мексиканці, вихідці із Азії у США; в Україні — практично всі меншини, за винятком хіба що кримських татар й до певної міри угорців Закарпаття, розселені дисперсно.

За такими базовими показниками, як а) походження (шляхи формування); б) структурно-соціальне становище у суспільстві; в) політичні орієнтації виділяються п'ять типів етнічних меншин: 1) національні меншини, 2) регіональні меншини, 3) мігрантські меншини, 4) колонізовані меншини, 5) нові національні меншини. Подаємо найхарактерніші визначення названих типів меншин: 1. Національні меншини утворилися внаслідок виникнення націй-держав (національних держав), для яких важливою умовою є збіг державної самоорганізації й етнічної приналежності населення. "Острівки" з відмінною етнічною ідентичністю у рамках утворених національних держав й складали національні меншини як різновид етнічної меншини. 2. "Регіональними меншинами" є групи населення, які з різних причин всупереч уніфікації та асиміляції зберегли етнічну ідентичність, або ж які етнічні і політичні рухи заново хочуть відкрити і оживити "призабуті" етнічні традиції й культуру, а також окремі образи минулого. До таких меншин, зокрема, належать баски й каталонці в Іспанії, валійці й шотландці у Великій Британії тощо. Власне, це ті меншини, які тримаються своєї ідентичності, що була їм властива до утворення національних держав. 3. Інший тип меншин — мігрантський — добре знайомий в українській науковій літературі, оскільки іммігранти, скажімо у США, Великобританії, Німеччині, Франції постійно перебувають у полі зору дослідників. З-поміж мігрантських етнічних меншин виділяються поселенські та заробітчанські. Перші утворюються із іммігрантів, які прибували чи то прибувають на постійне місце проживання. Хоча доречно відзначити, що іммігранти-заробітчани можуть бути тимчасовими й тривалими, а згодом осідати на постійне проживання. 4. Колоніальні меншини — це потомки давнього населення завойованих і заселених колоністами територій, які у процесі пограбування, знищення й витіснення були позбавлені їхньої успадкованої економічної основи життя й соціальна структура та культура котрих були вкрай знищені. Їх приклади легко віднайти у багатьох поліетнічних країнах світу: індіанці у Північній Америці, давні жителі Австралії, полінезійське населення Австралії, пігмеї та бушмени Африки. 5. Останній тип етнічних меншин — "нові національні меншини" є результатом утворення нових національних держав, причому на етапі становлення останніх йдеться, передовсім про "третій світ", у якому національні держави виникли у результаті чисто колоніального поділу територій та встановлення кордонів без врахування етнічної специфіки.

Володимир Євтух

 

Меншина національна — як правило менша за чисельністю соціальна група, яка не займає панівне положення у певній державі. Члени такої групи — громадяни цієї держави — мають з етнічної, релігійної або мовної точок зору характеристики, які відрізняються від характеристик основної частини населення і виявляють, навіть посередньо, почуття солідарності з метою збереження своїх культури, традицій, релігії або мови.

У країнах з розвинутою демократичною системою суспільних відносин політика держави направлена на створення умов для можливостей реалізації своїх прав з метою забезпечення власного суспільного розвитку соціальним групам, які є меншими за чисельністю або мають менший політичний, економічний, а також соціокультурний потенціал. Якщо держава через свою соціальну політику створює не тільки рівні, але й сприятливі умови для функціонування тих соціальних груп, що є меншими за чисельністю або внаслідок тих чи інших історичних обставин мають нижчий рівень політичного, економічного, соціокультурного, а навіть фізичного або психічного розвитку, то такі соціальні групи мають юридичний статус меншин національних.

Міжнародні правові документи до меншин національних відносять тільки громадян даної держави, виключаючи зїх числа робітників-мігрантів та біженців.

Тетяна Рудницка

 

Міграція — переміщення, переселення людей, яке здебільшого веде до зміни місця проживання. Розрізняються на сталу, тимчасову, сезонну, маятникову. Відбувається як в межах однієї держави (переважно з села в місто, що і є однією з найважливіших рис процесу урбанізації), так і за межі країн. Остання — зовнішня включає еміграцію і імміграцію. Вона спричиняється різноманітними факторами, передовсім — відмінністю соціально-економічних і політичних умов життя в країнах-донорах і країнах-реципієнтах. Це не виключає наявності особистих мотивів, приміром, прагнення до возз'єднання сім'ї. Зовнішні міграції регулюються як міжнародними (наприклад, Римським договором 1948 р.), так і двосторонніми угодами (наприклад, між США і Мексикою). Поняття міграції вживається також стосовно переміщення тварин, зокрема, птиць.

Арнольд Шлепаков

 

Міксація етногенетична — один із типів етнотрансформаційних процесів, власне процес взаємодії різнорідних етносів або їхніх частин. У результаті такої взаємодії виникає нова етнічна спільність, представникам якої властива нова етнічна самосвідомість, що відрізняється від тієї, котра була характерна для взаємодіючих етносів. Етногенетична міксація особливо чітко виявлялася в епоху переходу від докласового суспільства до класового і була пов'язана з масовими переселеннями. На терені Латинської Америки є чимало народів, які утворилися внаслідок міксації.

Володимир Євтух

 

Місцегенація — процес біологічного змішання груп, які відрізняються у расово-культурному плані. Цей процес відбувається в основному у результаті змішаних шлюбів і веде до згладження первісних відмінностей. Місцегенація інтенсивно відбувається у поліетнічних сусільствах й особливо у етноконтактних зонах, де взаємодіють різні етноси або ж їхні представники.

Володимир Євтух

 

Мова етнічна — це та мова, якою говорить певний етнос. Мова етнічна великого етносу може поділятися на діалекти, носіями яких найчастіше є представники етнографічних груп цього етносу (для українського етносу — лемки, бойки, гуцули і т.ін.). У такому разі як загальноетнічна (а відтак і літературна) мова використовується один з діалектів (в Україні — київсько-полтавський).

Мова етнічна не обов'язково збігається з поняттям "рідна мова". Так, скажімо, людина може жити у Росії, вважати рідною мовою російську, але ідентифікувати себе з українським етносом. Мова етнічна — явище неповторне. Вона несе в собі духовно-інтелектуальні та культурні надбання етносу за багато століть його існування. Вона є скарбницею часто дуже унікальних знань про форми самовияву соціальних якостей. Тому зникнення будь-якої мови етнічної — величезна втрата для людства.

Олександр Нельга

 

Мова рідна — це та мова особи, якою вона може якнайповніше висловитися, найбільш повно, точно і глибоко передати свої думки, всебічно проявити себе в слові. Перший аспект цього явища, аспект об'єктивного виявлення мови. Другий — суб'єктивно-ціннісний. Він відображає ставлення особи до мов, якими вона володіє, передає мовну самовизначеність особистості.

Мову рідну інколи ототожнюють з материнською мовою, мовою колиски, першою мовою, етнічною мовою. Таке уявлення випливає з того, що поширеною моделлю мовного розвитку особи є засвоєння нею за допомогою матері мови свого народу, яка і стає для неї рідною. Проте нетипові для минулих часів варіанти формування мови дитини в умовах масових міграцій, високої територіальної і соціальної мобільності людей стають дедалі розповсюдженішими і потребують чіткого розрізнення рідної, першої, материнської, етнічної, функціонально першої мови. Перша мова особи не завжди збігається з мовою матері, мова матері не завжди збігається з її (матері) етнічністю. Крім того, за певних умов особа вимушена більшу частину часу говорити не рідною мовою і, таким чином, її рідна мова не збігається з функціонально першою мовою. Результатом цього є те, що у багатьох людей рідна мова і етнічність не збігаються. Так, в Україні, за переписом 1989 р., у 6 млн 249 тис. осіб етнічна належність і рідна мова відрізняються.

Микола Шульга

 

Мораль етнічна — одна з форм суспільної свідомості (цілісність якої складають політична, правова, наукова, релігійна, моральна та побутова форми суспільної свідомості), що проявляється у притаманній певному етносу сукупності моральних норм, санкцій, оцінок, наказів, взірців поведінки; предмет спеціального вивчення етики та соціології моралі. Як різновидність типу нормативного регулювання мораль етнічна становить основу підтримки та забезпечення життєздатності етносоціальної системи, що її породжує. Вона регулює, впорядковує, оформлює, оцінює взаємодії та поведінку представників етнічної спільноти, забезпечує виконання відповідних етнічних форм поведінки та діяльності. Морально-етнічні норми відтворюються повсякденно у процесі взаємодії та спілкування людей певної етнічної групи через силу масових звичок, велінь та оцінок суспільної думки, переконань і спонукань, що виникають у людей внаслідок зростання їх національної свідомості. Вони віддзеркалюють життєво-практичний та історичний досвід безпосередньо у етносоціальних та індивідуальних уявленнях, почуттях і волі. Як предмет вивчення етики чи соціології мораль етнічна є майже невідоме в радянській літературі поняття, хоча в той же час розглядались такі різновидності моральних форм, як класова мораль, професійна мораль тощо. Навіть вже на пострадянському просторі в науковій та побутовій свідомості продовжують діяти стереотипи космополітичності, за якими загальнолюдські цінності сприймаються і пропагуються привабливіше аніж національні. Отже, відродження національних цінностей, вагомою складовою яких є етнічні моральні цінності, — це в цілому завдання національно-культурного відродження.

Едуард Афонін