Картина світу етнічна — єдина когнітивна орієнтація або сукупність основних припущень чи передбачень, що на побутовому рівні мало усвідомлюється та обговорюється, але суттєво впливає на зміст і спрямованість діяльності та поведінки представників певної етнічної спільноти. У філософській літературі поняття "картина світу етнічна" визначається більш вузько аніж поняття "наукова картина світу", "світогляд", що, по-перше, оперують знаннями високого рівня абстракції, а по-друге, віддзеркалюють окрім інтелектуального й емоційно-ціннісне ставлення людини до світу. Психологічна література розкриває поняття "картина світу етнічна" головним чином через категорію "орієнтація" — когнитивні (пізнавальні) та ціннісні орієнтації, — що розуміється переважно як фактично невисловлювана, внутрішньовластива форма виразу розуміння та втілення представниками етнічної спільноти правил життєдіяльності, обумовлених соціальними, природними і "надприродними" силами. А-Холлуел, наприклад, вважає за неможливе усвідомити або висловити абстрактно (вербалізувати) когнитивні орієнтації, що складають етнічну картину світу. На думку Р.Редфілда (який визначає "картину світу етнічну" як погляд на Всесвіт, що притаманний даному етносу), жодна людина не взмозі утримати в своїй свідомості всього, що вона знає про світ, і відчуває, але в той же час мисляча людина може описати етнічну картину світу так, що дослідник добре її зрозуміє. Останнім часом етнічна картина світу визначається і досліджується через поняття цінності та ціннісні орієнтації. Останні розуміються як припущення про світ, що стимулюють і регулюють визнаний за кращий тип соціальної поведінки. Спробу емпіричного вивчення базових ціннісних орієнтацій було вжито Ф.Клакхоном та Ф.Стродбеком.

Едуард Афонін

 

Категорія етнічна — цей термін у науковий обіг ввів відомий англійський етнолог Е.Сміт у своїй книзі "Етнічне відродження у сучасному світі". За його визначенням, етнічною категорією визнаються окремі особи того чи іншого походження, яким властивий високий ступінь асиміляції і які окрім походження нічим іншим не пов'язані з відповідним етносом. Прикладом етнічної категорії можуть бути вихідці з України та їхні нащадки, які тривалий час проживали в умовах іноетнічного оточення та під його впливом, а також такі, які у процесі цілеспрямованої державної політики втрачали риси, що визначали їхню сутність як українців. Такий фактор мав місце у багатьох регіонах розселення представників українського етносу (Росія, США, Канада, Аргентина, Німеччина). За певних умов може відбуватися процес" відродження етнічної самосвідомості, у якому представники етнічної категорії активніше залучаються до збереження й розвою своєї етнічної самобутності в іноетнічному середовищі, перебираючи або ж відроджуючи все більше якостей (у побуті, культурі), через які вони зміцнюють свої зв'язки з ядром українського етносу і більшою мірою усвідомлюють себе українцями.

Володимир Євтух

 

Квота імміграційна — визначена кількість іммігрантів, яким дозволяється прибуття до приймаючої країни. Встановлюється переважно на щорічній основі залежно від потреб ринку праці і загальних можливостей "поглинення" контингентів іноземних переселенців. Вперше законодавче утвердилась в імміграційній політиці США на початку 1920-х pp. і виходила з принципів расово-національної селекції. В середині 1960-х pp. були скасовані і дотепер щорічно встановлюються відповідно до кількості населення країн-донорів з визначенням преференцій для близьких родичів громадян США і висококваліфікованих спеціалістів. Специфічним для практики впровадження квот є введення останніми роками Німеччиною квот для осіб єврейського походження. Нині питання про доцільність введення квот для іммігрантів поза межами ЄС розглядається в ряді країн Західної Європи.

Арнольд Шлепаков

 

Колонізація — заселення і господарське засвоєння окраїнних земель своєї країни, а також заснування поселень і утворення господарської системи за межами держави. У першому випадку говорять про внутрішню, а в другому — про зовнішню колонізацію.

В залежності від наявності місцевого населення і належності або неналежності території до держави колонізація проходить у формах мирного заселення або насильницького завоювання. Мирне засвоєння території здійснюється представниками одного або декількох етносів. Як правило, переселенці оселяються компактно, одноетнічними общинами — "колоніями". Завдяки такій формі поселення мігрантам вдається довгий час зберігати культуру, мову, традиції та звичаї свого материнського етносу. Проте нові соціально-економічні, господарські, природні умови ведуть до певної трансформації культури. На зміни в культурі впливають також контакти з місцевим населенням й переселенцями іншого етнічного походження.

Колонізація чужих територій здійснювалась шляхом завоювання, жорстокими розправами завойовників над місцевим населенням. Такий тип колонізації означав повне або часткове руйнування суспільного ладу аборигенів. Здебільшого колонізатори ліквідовували центральну владу та її органи на місцях, а інші суспільні інститути пристосовували до своїх потреб. У цьому їм допомагала місцева верхівка підкореного народу, яка переходила на бік колонізаторів. Проте підкорення держави, суспільства, території, встановлення своїх порядків чужинцями ще не означає повної колонізації. Складнішим явищем є культурна, психологічна колонізація, тобто духовна колонізація людей.

Микола Шульга

 

Компетентність етнокультурна — особистісна якість, що формується в результаті цілеспрямованого і спонтанного, організованого і стихійного засвоєння людиною (у процесі соціалізації) культури свого народу в усіх її виявах: традиційно-побутових, фолькльорних, професійних, в наукових і емпіричних знаннях, на емоційному і раціональному рівнях. Етнокультурна компетентність особи охоплює передовсім знання величезного прошарку елементів етнічної культури, починаючи з елементарнихневербальних комунікацій (жести, ритми, пози, міміка, вираз очей) до узагальнюючих моральних і правових норм, звичаїв, що організовують життя колективів і спільність в цілому. Етнічні знання складаються із прямої інформації про людей, природу, суспільство та їхні відносини, а також із уявлень про смисли і значення, що закодовані у "шифрах", знаках, символах, точках соціального простору. Етнокультурно компетентною є особа, яка вільно орієнтується у світі значень культури даного народу, яка вільно розуміє мову цієї культури і вільно творить цією мовою. Вона свідомо взаємодіє з культурно багатозначущими предметами, створює складний, насичений різноманітними за змістом зв'язками, соціально-культурний простір.Чим компетентніша щодо цього особа, тим об'ємнішим та ємким постає цей простір, тим більший "прошарок" часу (сучасного та минулого) актуалізований в ньому.

Етнокультурна компетентність особи є наслідком і умовою розречевлення етнокультурного середовища, невід'ємним елементом реального існування, побутування культури етносу. Вона полягає не тільки у вмінні спілкування у світі предметів, правильній їхній розшифровці і декодуванні. Вона включає і комунікативну компетентність, що полягає в умінні оперувати предметами, а також в актах вибору та відданя преференцій у світі цінностей культури. У системі комунікативних зв'язків людина сама може бути розглянута як знак. Вміння, навички, здатність автоматично "читати" інших людей як представників даного народу — один із інтегративних показників етнокультурної компетентності особи.

Отже, етнокультурна компетентність особи дозволяє їй вільно орієнтуватися у суспільстві, свідомо будувати поведінку всередині відповідної культури і одночасно відчувати її межі, край, закінчення і початок світу іншої культури. Залежно від умов виховання люди набувають різного ступеня етнокультурної компетентності.

Микола Шульга

 

Консолідація етнічна — процес згуртування певного етносу навколо однієї або декількох видатних осіб (у тому числі — й харизматичних лідерів), що сприймаються більшістю етносу як особлювачі та носії найнагальніших потреб та інтересів етнічного загалу. Цей процес набуває відчутних розмірів та напруги або у часи виникнення смертельної небезпеки для існування етносу як цілісності, або у переламні історичні періоди, коли перед етносом відкриваються перспективи й можливості піднесення на вищий щабель історичного буття. У історії етносів бувають і часи, коли консолідація здійснюється в умовах загального осліплення, коли доводи розуму перестають діяти, бо маси надихнуті та пройняті ідеями етноцентризму і міжетнічної ворожнечі. Така консолідація має руйнівні наслідки і людство від неї тільки втрачає.

Етнічна консолідація конструктивного напряму має кінцевою метою, як правило, утворення нації і розбудову власної держави. Інтеграція вищих рівнів стосується сфер міжетнічного, національного та міжнаціонального життя.

Олександр Нельга

 

Кордони етнічні — умовні лінії або рубежі, що розділяють етнічні території, тобто території, компактно населені певними етносами або етнічними, а також етнографічними групами. Складаються протягом історичних періодів. Етнічний кордон виявляє крайню межу компактного розселення даної етнічної спільноти і , як правило, не є суцільною лінією. Конфігурація етнічного кордону звичайно буває досить складною, вона може описувати зигзаги та петлі і, нарешті, замикаючись, іноді всередині залишаються великі внутрішні простори, заселені іншими етнічними спільнотами.

На відміну від кордонів політичних і адміністративних, кордони етнічні одної етнічної спільноти можуть взаємоперехрещуватися з етнічними кордонами іншої етнічної спільноти. При визначенні кордонів етнічних береться до уваги низка ознак: мова, етноспецифічні риси матеріальної та духовної культури, етноніми та етнотопоніми, що переважають на даній території.

Кордони етнічні не є незмінними та статичними — вони змінюються у часі так само як і етнічні спільноти, які проживають у їхніх межах. Великі етнічні масиви розділяють смуги перехідних зон — так звані етнічні пограниччя, що є територіями, заселені етнічно змішаним населенням, де міжетнічні контакти є найінтенсивнішими. Конфігурація та стабільність кордонів етнічних залежить від сили й стійкості етнічніх процесів, притаманних даній етнічній спільноті (етноеволюційних або етнотрансформаційних процесів).

Термін "кордони етнічні" поширився в етнологічній науці наприкінці XIX ст. Чеський етнограф, археолог і лінгвіст Л.Нідерле (1909) під цим терміном розумів кордони області, яка компактно населена тим чи іншим народом. Л.Нідерле визначав кордони етнічні переважно за мовою населення, але при цьому він враховував також й інші етнічні ознаки. На відміну від Л.Нідерле, абсолютна більшість етнографів та етногеографів, включаючи П.І.Кеппена (1852) та А.Ф.Ріттіха (1885), при визначенні етнічних територій та їх кордонів абсолютизували лише якусь одну етнічну ознаку населення. Авторитетний російський спеціаліст з даної проблематики П.І.Кушнер (Книшев) (1951) найефективнішим методом виявлення кордонів етнічних вважав етностатистичні дослідження, найрезультативнішими з яких є суцільне обстеження — перепис населення, опитувальні листи якого містять цілий ряд етнічних визначників. Наочне уявлення про етнічні території, розмежовані етнічними кордонами, здійснюється за допомогою методу картографування. При цьому на етнографічні карти наносяться етнічні території, кордони якихвизначаються, як правило, на основі комплексу етнічних показників.

Найдетальніший та вичерпний опис українських етнічних земель та їхніх кордонів подає Ф.Д.Заставний (1992).

Тетяна Рудницька

 

Конфедерація (від лат. confoederatio — спілка, об'єднання) — союз суверенних держав, що утворюють конфедерацію і мають спеціальні об'єднуючі органи задля координації дій в конкретних цілях (зовнішньополітичних, військових і т.д.); форма державного устрою, при якій держави повністю зберігають незалежність, мають власні органи державної влади та управління. Конфедерації часто перетворюються на федерації. Так, конфедерацією за конституцією є Швейцарія, але за формою державного ладу ця країна — федеративна республіка.

Катерина Чернова

 

Конфлікт етнічний — особливий випадок соціального конфлікту, де соціальними одиницями постають системна цілісність, етнос, що характеризується властивостями елементів, які його складають, та зв'язки між цими елементами.

Конфліктам етнічним притаманні ті ж самі риси, що і соціальним конфліктам.

Як і соціальний конфлікт, він може бути обумовлений двома видами дефіциту: "позиційного дефіциту" та "дефіциту джерел". Перший викликає конфлікти статусів, пов'язаний, як правило, з реалізацією владних функцій і розуміється як неможливість виконання однієї ролі двома суб'єктами, що ставить їх у відношення змагальності. Конфлікт дефіциту джерел пов'язаний з перерозподілом джерел або забезпеченням доступу до обмежених ресурсів для підтримання стабільності або розвитку системи в тому чи іншому розумінні і обумовлений неможливістю повною мірою задовольнити домагання двом суб'єктам одночасно.

Процес розвитку конфлікту може бути поділений на чотири стадії: виникнення суперечностей між суб'єктами; сприйняття, усвідомлення цих суперечностей суб'єктами; конфліктна взаємодія, яка має інформаційну та енергетичну складові і формується із серії елементарних конфліктів, що реалізують сценарій конфлікту; вирішення конфлікту.

Перша та друга стадія характеризують створення конфліктної ситуації, яка внаслідок інциденту переходить в третю фазу власне конфлікту.

Стійкість системи може бути порушена як зовнішніми, так і внутрішніми причинами. При перебільшенні інтенсивності впливу понад певним критичним рівнем система втрачає можливість еволюційного розвитку та відтворення, що призводить до розриву зв'язків (локальних і базових) і, як результат, — до конфліктів різного роду.

Крім загальних рис соціальних конфліктів конфліктам етнічним притаманні деякі специфічні риси, що обумовлюється особливостями системного явища "етнос". Це, в першу чергу, — особливості етнічної самосвідомості, основною рисою якої є протиставлення "ми-вони". Нестійкість становища індивідів у зовнішних щодо етносу системах приводить до консолідації індивідів за "природньою" етнічною ознакою, підвищуючи їх статус. У період переродження конфліктної ситуації у власне конфлікт така консолідація сприяє вирішенню зовнішних і внутрішніх задач системи. Для етнічної самосвідомості характерна наявність глибинних архаїчних прошарків, що в ситуаціях конфлікту можуть надавати вчинкам учасників ірраціональних, неконтрольованих за засобами і напрямами рис. Важливою ознакою конфліктів етнічних є їхня підвищена емоційність, що сприяє переростанню ділового конфлікта в конфлікт емоцій, тому в багатьох випадках єдиною можливістю припинення конфлікту є роз'єднання сторін.

Характерною рисою конфліктів етнічних є заміна громадянського права груповим правом, що сприяє подальшій консолідації етносистеми, так і загостренню дестабілізації зовнішньої системи. Характерною для них також є міграція цілі, коли конфлікт не припиняється навіть якщо першопричина втратила значення. При розгляді конфліктів етнічних виходять із таких положень:

вірогідність конфліктів етнічних тим вища, чим нижче рівень соціально-економічного розвитку суспільства;

етнічні почуття виявляються найгостріше у тих, хто має невисокий рівень освіти;

чим більше розбіжностей між етнічними групами, тим більша вірогіднсть виникнення конфлікту між ними;

радикальне усунення нерівноправ'я в етнічних відносинах — найкоротший шлях до зменшення гостроти конфліктів етнічних;

існування легітимізованих інститутів волевиявлення зменшує вірогідність виникнення конфліктів етнічних;

участь третьої незацікавленої сторони у вирішенні конфлікту зменшує його гостроту.

Можна виділити такі види конфліктів, де етнічний фактор є визначальним:

конфлікти, в основі яких лежать вимоги політичної автономії або навіть повного відокремлення інорелігійних великих етносів. Вони виникають на базі народу або групи народів із спільною мовою, походженням, культурою, побутом, у яких з'явилися елементи загальної самосвідості, що базуються на етногенетичній або тривалій господарській, культурній, політичній взаємодіях;

конфлікти, що викликані релігійне спрямованим рухом невеликих етнічних груп. Останні, являючи собою територіальне ізольовані частини народності чи нації, зберегли деякі особливості культури чи побуту, можуть мати відмінні від іншого населення діалекти, релігію. Побоювання втратити свою самобутність у рамках домінуючого етносу — основа виникнення таких рухів;

конфлікти, викликані націоналістичними прагненнями народів, що виявились розділеними внаслідок міграційних процесів, зміни державних кордонів і т.п.;

конфлікти, що виникають внаслідок нехтування правами меншин з боку пануючої етнічної більшості.

конфлікти, що виникають на основі абсолютизації, універсалізації якої-небудь релігії або національної ідеології. Як правило, вони пов'язані з політичною діяльністю осіб, партій, держав, яка спрямована на поширення цієї ідеології, незважаючи на етнічні і державні кордони;

конфлікти, пов'язані з доступністю та перерозподілом джерел (ресурсів). Найпоширеніший тип, спроможний створити ланцюг різних типів. Існує на всіх рівнях і набуває найрізноманітніших форм;

конфлікт, що спричиняється неготовністю етнічної групи до адаптації в обставинах швидкої зміни зовнішніх умов. Він виявляється у неадекватній реакції групи на зовнішні впливи, послабленості традиційних зв'язків, і, як результат, у конфліктах статусів, що викликані необхідністю перебудови системи владних функцій і зв'язків;

конфлікти типу "відтворення історичної справедливості", пов'язані з поверненням на історичну батьківщину розсіяних або переселених етнічних груп. Для них харктерна заміна громадянського права груповим (в даному випадку — історичним), що значно ускладнює застосування інституціональних засобів для їх розв'язання.

Як правило, реальний конфлікт включає в себе риси кількох перерахованих вище типів.

Юрій Когутяк

 

Космополітизм — система поглядів на відносини між народами, основу якої складає ідея так званого світового громадянства. Перші свідоцтва появи цієї ідеї можна знайти вже у античних істориків та філософів. Ідеологія космополітизму протягом багатьох століть використовувалась неодноразово і у різні часи відігравала історично неоднакову роль. Але за незначними винятками простежуються дві основні форми її використання. По-перше, космополітизм може використовуватися як форма приховування етноцентризму та експансіоністських намірів, як засіб здійснення шовіністичної політики. По-друге, він може поставати як приховане фактичне капітулянство деякої частини інтелігенції певного етносу перед ідейно-політичною, духовно-культурною та іншими формами тиску державницьких структур пануючого етносу. Іноді ідея світового громадянства бралася на озброєння поборниками етнічної консолідації, пацифістами, борцями за права людини, представниками технологічного детермінізму та ін.

У цілому космополітизм є різновидом утопічного світогляду, який несе переважно негативне навантаження, бо відкидає ідею існування людства як поліетнічної та багатонаціональної цілісності, тобто стоїть на позиціях перетворення його в дещо невиразне і одноманітне.

Олександр Нельга
 

Ксенофобія (від грец. xenos - чужий і phobos - фобія, страх), — у широкому значенні - нав'язливий страх перед незнайомцями; одна із форм національних забобонів, що проявляються у неприязні до будь-яких іноземців. З гносеологічної точки зору ксенофобія є наслідком неповного або викривленого знання про людей іншого етнічного походження. Виникаючи на основі асоціації, уявлення чи припущення й вкорінюючись в масову свідомість, ксенофобія може суттєво впливати як на формування громадської думки з питань міжетнічних стосунків, так і на державну практику їх регулювання, а зрештою — служити цілям расової і національної нетерпимості та дискримінації.

Трудність подолання явища ксенофобії зумовлюється тим, що його породжують не тільки соціально-економічні причини (наприклад, конкурентна боротьба між представниками різних етносів "на ринку робочої сили), але й певні стійкі психологічні установки (скажімо, хибне переконання тих чи інших соціальних груп даного етносу в існуванні "нижчої" і "вищої" раси і в своїй належності до останньої). Ксенофобія не являє собою серйозної загрози для тих суспільств, які характеризуються стабільністю, високим рівнем розвитку економіки, демократії, загальної і політичної культури його громадян, зокрема культури міжетнічного спілкування.

Володимир Трощинський

 

Культура етнічна — певна організація духовної, соціальної та матеріальної життєдіяльності та світосприйняття. В її основу покладено звичаї, традиції, норми та цінності — інтуїтивні та раціональні, міфологічні та технологічні моделі виживання, притаманні саме цьому етносу.

До певного часу, коли етнос був цілковито чи переважно замкненим, культура етнічна мала форму унікальну і повністю притаманну лише йому.

Війни та переселення привели до запозичення, насаджування, дифузії сусідніх культур. А виникнення та поширення мета-релігій привело до сприйняття етносами універсальних моделей світосприймання та життєдіяльності низки етносів: християнство — у Західній Європі, мусульманство — від Північної Азії, буддизм тощо. Останні часи характерні мегатенденціями поширення універсальних демократичнх та економічних моделей діяльності, що роблять етноси надто відкритими і схожими. Особливо процеси розмивання етнічності пов'язані з комп'ютерізацією (універсальні, широкоосяжні й всепроникаючі інформаційні потоки і технології) та масовою культурою. Вони руйнують найтоншу етнічну основу — мову і ментальність, нав'язуючи примітивні стереотипи.

Та на цьому фоні універсалізації відбуваються протилежні процеси — відродження етнічної самосвідомості, їхня основа більш стійка — архетипіка етносу — ці підсвідомі трансперсональні і трансперіодичні моделі, вияв природи і сили яких ще тільки належить з'ясувати науці.

Людина в сучасному світі дедалі менше залежить від етнічних коренів. Тактику і стратегію її виживання вирішують два основні фактори — долучення до цінностей та надбань як світової, так і властиво етнічної культури. Цю проблему найлегше вирішують два прошарки — еліта, котра не уявляє себе і світ без поєднання обох культур, та органічні носії етнічної культури, що пройшли виховання та становлення у етнічному родинно-територіальному середовищі. Третій прошарок нічого не вирішує — він поглинутий масовою культурою.

Універсалізація і трансформація культури етнічної здійснюється під впливом ще одного вельми важливого фактору — глобалізації геосвідомості. Ми переходимо від цінностей виживання окремого етносу чи держави до проблеми виживання всього людства.

Тому нині мова може йти не про цілісну культуру етнічну, а про те, якою мірою етнос зберігає ознаки етнічної культури, унікальність за умов глобальної універсалізації та стандартизації.

Існує досить багато класифікацій культур. Культура традиційна (на основі етнічних особливостей, способу життя), творча (дослідницька), успадкована чи активно діюча. Культура елітарна, народна, повсякденна, масова. Культура духовна, соціально-політична, матеріальна. Культура локальна, анклавна і геокультура. Емпірична соціологія вивчає передусім систему норм і цінностей етнічної культури у її міжетнічному і геоспівставленні.

Юрій Саєнко

 

Культура міжетнічного спілкування — система історично обумовлених розвитком суспільства норм і цінностей міжетнічного спілкування (як міжособового так і міжгрупового, на індивідуальному і на інституціональному рівнях). У відносинах між державами, а також у стосунках між представниками різних етнічних спільнот у поліетнічному суспільстві культура міжетнічного спілкування служить важливим засобом контролю за саморегуляцією соціуму і гармонізацією суспільних відносин.

Культура міжетнічного спілкування є органічним проявом суспільної свідомості і духовної культури нації. Рівень її розвитку обумовлюється системою об'єктивних та суб'єктивних обставин: подоланням протиріч в економічній, політичній, духовній сферах, ступенем розвитку інститутів громадян, суспільства, його відкритості, демократизації, а з другого боку — рівнем виховання світоглядної, етичної культури, освіченості, духовності, етнічної толерантності учасників міжетнічного спілкування.

Історичні традиції філософського осмислення шляхів формування культури міжнаціонального спілкування завжди спиралися на ідеї загальнолюдської єдності — чи то перед лицем єдиного Бога, чи то єдиної людської субстанції. За своєю суттю, вони протистоять ідеям етнічної обмеженості, замкнутості, відчуженості. У період переходу від тоталітарного до демократичного суспільства формуванню культури міжетнічного спілкування притаманні певні суперечливі тенденції: зростання водночас відкритості суспільства і етнічної самосвідомості. У процесі повноцінного розкриття обох тенденцій, за умов державного і громадського піклування про загальнонаціональну злагоду, це протиріччя знімається, не набуваючи конфліктних форм.

Тетяна Клинченко

 

Культурного поділу праці теорія розроблена американським етносоціологом М.Хехтером. Згідно з цією теорією представники тих чи інших етносів мають нахил до певного виду розумової чи фізичної праці і займаючись саме нею, ефективно досягають найпомітніших успіхів. Теорія культурного поділу праці базується на етнокультурних та етнопсихологічних характеристиках груп чи індивідів. За умов нормального функціонування економіки й адекватного структурування ринку праці, коли існує великий діапазон вибору сфер зайнятості й відсутня дискримінація недомінуючих груп населення за етнічними ознаками, ця теорія є позитивним механізмом регулювання виробничих відносин у поліетнічному суспільстві.

Однак у більшості випадків, й особливо у кризових економічних ситуаціях, коли падає обсяг виробництва, зростає рівень безробіття, а відтак і конкуренція на ринку праці, то теорія культурного поділу праці відіграє роль регульованого й керованого механізму й використовується домінуючою більшістю для утвердження своїх переваг над дискримінованими меншинами. У країнах Західної Європи й Сполучених Штатах спостерігається закріплення іммігрантів з інших країн у тих сферах, де концентрується малокваліфікована праця. Така ситуація значною мірою обґрунтовується етнокультурними та психологічними чинниками. Врахування специфіки праці й етнокультурних і етнопсихологічних характеристик працездатного населення України, до чого спонукає теорія культурного поділу праці, може прискорити перехід до ринкової економіки, зокрема у налагодженні малого й середнього приватного бізнесу, який на початковому етапі цього переходу відіграє чи не вирішальну роль.

Володимир Євтух