Гетто етнічне — частина міста, що виділялася у середні віки в країнах Західної й Центральної Європи для ізольованого проживання євреїв. У ширшому розумінні, етнічне гетто — термін, що вживається для означення певного району, в якому оселяються дискриміновані національні меншини — мексиканці, китайці в США, цигани у деяких містах Європи та ін. У чистому вигляді етнічні гетто зустрічались дуже рідко, як правило, на етнічні фактори дискримінації накладались також расові та конфесійні. Як такі, гетто були практично зліквідовані наприкінці середньовіччя, але під час другої світової війни гетто відродили нацисти, перетворивши їх у табори знищення в містах Східної Європи. Нині термін "гетто" втратив свій початковий зміст. Якщо у давнину мешканці гетто мали дотримуватись особливого режиму, при виході носити особливий знак, мусили жити в умовах великої скупченості, що була причиною частих пожеж, епідемій та погромів, то тепер з розвитком промисловості, комунікацій, із піднесенням національно-визвольних рухів, райони компактного проживання певних національних меншин не можна називати етнічними гетто навіть умовно. Виняток складають хіба що райони проживання негрів у ПАР, але, оскільки саме вони є більшістю населення Африки (у тому числі Південної), то в останні роки апартеїд зазнає чимраз відчутніших ударів, внаслідок яких питання гетто може бути вирішеним найближчим часом.

Ярослав Невелюк

 

Голосування етнічне — один із варіантів електоральної поведінки виборців під час виборів коли голосування на користь того чи іншого кандидата має більш або менш чітку етнічну специфіку. У принципі голосування етнічне може виявляти себе у двох видах. Перший вид — це коли виборці однієї етнічної спільноти (групи) голосують за одного й того ж кандидата, тобто голосують більш або менш однаково. При цьому сам кандидат необов'язково має те ж етнічне походження, що власне і робить групу групою. Як правило, голосування за свого кандидата характерно у випадках балотування представників порівняно невеликих етнічних груп, коли у самих представників немає суперників із цієї ж групи.

Досить часто зустрічається другий, складніший, вид голосування етнічного — коли виявляється певне процентне співвідношення етнічних голосів на підтримку кількох кандидатів одного походження із групою. Наприклад, виборці однієї етнічної спільноти голосували і за одного, і за іншого кандидата, але в сумі голосів одного з них голоси саме його етнічної групи суттєво переважують або абсолютно домінують. Саме таке голосування етнічне більш всього властиве сучасним тенденціям політичної культури та поведінки виборців в розвинутих поліетнічних країнах. В даному відношенні Україна входить до їхнього числа.

Сергій Суглобін

 

Господарювання етнічне — поняття, що відбиває той факт, що в залежності від природних умов оточуючого середовища, в якому формувався етнос (особливо на початковому своєму етапі, у його народу виробляються нахили та звички до певних способів у певних галузях господарювання.

Так, українці вважаються добрими хліборобами, корейці — овочеводами, гренландці — риболовами, ненці — оленеводами тощо.

Тому в цілому господарювання етнічне має свій господарський етос — домінуючі галузі чи навіть професії, навколо яких інші грають додаткову роль.

В залежності від національного характеру, соціального устрою та природних умов виробляється етнічна схильність до індивідуальних чи колективних форм господарювання.

Усе це мало чітко окреслені ознаки, коли господарство мало етнічно та державно замкнуті форми. Вплив цих факторів зберігався до деякої міри і за умов продуктивної економіки. Та в епоху, коли основним товаром, а отже 1 багатством, стає інформація, а міжнаціональний ринок розподілу праці стає всепросякливим, етнічні ознаки господарювання ставатимуть надто непомітними.

Юрій Саєнко

 

Група етнічна — частина ("уламок") етносу, ядро якого знаходиться в іншому соціальному організмові. Етнічні групи можуть знаходитись у компактному та дисперсному стані. У першому вони називаються етноареальними, у другому — етно-дисперсними групами. Етнічні групи, як правило, тісно пов'язані із системою соціально-економічних відносин основної етнічної спільності, але іноді вони мають й дещо відмінні соціально-економічні характеристики.

Між етнічною групою та основною етнічною спільністю, а

також між різними етнічними групами в тому або іншому суспільстві, можуть бути рівноправні відносини або відносини нерівності та конфліктності. Це визначається особливостями соціально-економічного розвитку того чи іншого суспільства, залежить від історичних традицій, національної політики, що проводиться державою. Прогрес цивілізації пов'язаний з укоріненням етнічних відносин, в тому числі відносин між етнічними групами, а також між етнічною групою та основною етнічною спільністю.

Лідія Сохань

 

Група етнографічна — внутріетнічна локальна частина етносу, що має з ним єдину етнічну самосвідомість, але різниться деякими рисами традиційно-побутової культури. її зародження зумовлюється особливостями історичної долі, довготривалою ізоляцією від основного материнського етнорегіону, до якого спричиняють або підкорення частини етносу іншою державою, або природні перепони чи адміністративні кордони. Етнографічна група — явище динамічне, вона за певних умов здатна трансформуватися або, втративши етнокультурну своєрідність, злитися з материнським етносом, або, виявивши свідомість спільності етнічного характеру (самосвідомість), перетворитися на субетнос. Прикладом втрати частиною українського етносу етнографічних особливостей можуть бути черкаси — населення Середньої Наддніпрянщини, — що так іменувалося в офіційних документах до XVIII ст., та севрюки — нащадки давніх східнослов'янських племен Сіверської землі, які селилися в долинах річок Десни, Сейму та Сули. Населення Сіверщини зберегло свою етнографічну самоназву до другої половини XVII ст.

Об'єктивні умови для функціонування етнографічних груп особливо рельєфно виявилися в Україні, по-перше, через те, що український етнос на початку свого формування включав надзвичайно складну етнічну структуру (окремі території, племена та плетені об'єднання), по-друге, він протягом тривалого часу поділявся на окремі частини внаслідок їхнього підкорення сусідніми державами (Угорщиною, Великим князівством Литовським, Річчю Посполитою, Туреччиною, Чехословаччиною, Росією), котрі привносили свої етнокультурні цінності.

У структурі української нації виділяються такі етнографічні групи: гуцули, лемки, бойки (у західноукраїнських областях), поліщуки, пінчуки, литвини (в районі Українського Полісся). Питання про походження цих груп ще не остаточно з'ясоване, хоча існують достатньо обґрунтовані гіпотези. Походження гуцулів пов'язане з давньоруським племенем уличів ("улуців") або ж з повстанським рухом народних месників — опришків ("гуців") XVII-XVIII ст.; бойків — із кельтськими племенами та з особливостями їхньої лексики (вживання ними частки "бойє" у значенні "так"), лемків — з білими хорватами, більшість яких у VI-VII ст. переселилася з Карпат на Балкани, і особливостями їхньої лексики (вживанням діалектної частки "лем" у значенні "лише"). Етнофафічна група литвинів утворилася в XIV-XVI ст. на території Українського Полісся, підкореної Великим князівством Литовським, і, власне, є політонімом — назвою мешканців краю, також як і назва поліщуки — від назви історико-етнографічного регіону — Полісся (вперше назва поліщуків зафіксована документами у XVII ст.) та пінчуки — від назви Пінського краю, що на етнічному пограниччі України та Білорусі.

Анатолій Пономарьов

 

Група етноконфесійна — сталий зв'язок частини народу з певною конфесією. Інколи з нею тісно зрощується компактна група етносів. Найпоширеніший перший різновид цієї спільності (його точніше б назвати субетноконфесійним). Етноконфесійною групою є підстави вважати частини народу за віросповідною належністю лише тоді, коли вони набувають особливих, тільки їм притаманних етнічних властивостей. Це досягається за допомогою такого механізму: з одного боку, етнічні явища, ознаки протягом тривалого часу взаємодії з культом засвоюються ним, "конфесіонізуються", а з другого, — окремі компоненти релігійного комплексу, проникаючи у різні сфери суспільного життя, сприймають етнічне забарвлення і зміст, "етнізуються".

Групами етноконфесійними є, наприклад, старообрядці і молокани серед росіян, аджарці у грузин, меноніти поміж німців, крешени і нагайбаки серед татар, йезіди у курдів, латгальці серед латишів, помаки (магометани) у Болгарії, вальденси в Італії, друзи у Сірії, копти в Єгипті та ін. Деякі субетноконфесійні групи поступово асимілюються, інші мають тенденцію перетворюватися в окремі етноси (панджабці-мусульмани, панджабці-індуїсти). Приклади метаетноконфесійних груп спостерігаються на Філіппінах, де все населення — християнські народи півдня (моро) і племена глибинних районів, серед яких переважають різні традиційні культи.

Етноконфесійні групи відзначаються соціальною стабільністю, культурно-побутовою своєрідністю, моральним традиціоналізмом.

Іван Мигович

 

Група етнолінгвістична — група носіїв мови чи мовного діалекту, що характеризується спорідненістю мовних, етнокультурних та етнопсихологічних ознак. Розселення етнолінгвістичних груп має ареальний характер. Об'єднуючи в собі змістовність понять "етнічна спільнота", "етнос", "етнографічна група"та "лінгвістична група", термін "етнолінгвістична група" охоплює характеристики етнокультурної спільноти за ознаками як її мовної, духовної, так і матеріальної культури. Змістовна насиченість цього терміну використовується при визначенні і порівнянні у комплексі мовно-культурних характеристик різних лінгвістичних і етнографічних ареалів, просторового розміщення і функціонування явищ соціальної й духовної культури, мови. Так, наприклад, однією етнолінгвістичною групою охоплені носії однієї мови, чи певних мовних особливостей, що відбивають в собі певні етно- і соціокультурні явища дійсності.

Тетяна Клинченко