Багатокультурність — характерний для деяких поліетнічних держав стан суспільства, в якому порівняно помітний та стійкий розвиток отримали декілька етнічно різних культур. Це пов'язано з якісною стороною поліетнічного характеру суспільства, де різні етнічні культури не просто існують, наприклад, формально, а розвиваються реально й практично, часто користуючись відповідною підтримкою з боку держави. Останнє, характерно для сучасної Канади, що протягом останніх десятиріч офіційно проповідує теорію та практику багатокультурності на державному рівні. Канадська політика багатокультурності (Multiculturalism), що власне і дала назву даному явищу, грунтується на офіційному юридичному визнанні рівноправ'я культурвсіх етнічних спільнот, які проживають у країні. Це виявляється у здійсненні спеціальних програм, розвитку та підтримці цих культур із боку державних агентств та відомств. У тій чи іншій формі багатокультурність як явище існує майже й в усіх поліетнічних країнах, однак її офіційне визнання та функціонування у вигляді спеціального комплексу політико-правових та ідеологічних засад такого поширення як у Канаді не отримало.

Сергій Суглобін

 

Батьківщина етнічна — природа у цілому, тобто сукупність особливостей ландшафту, клімату, флори та фауни у їх власній історії, що позначилася на формуванні певного етносу, і на фоні яких відбувалися найважливіші доленосні події процесу цього формування у оболонці різноманітних соціально-економічних, духовно-культурних, військово-політичних та інших зовнішніх стосунків та відносин. Етнічна батьківщина — явище соціально-екологічне. Якщо етнос досить великий за чисельністю і займає значні географічні простори, то він може дрібнитися на відносно самодостатні субкультурні угрупування (наприклад, лемки, бойки, гуцули, поліщуки в Україні). Отже усвідомлення і відчуття етнічної батьківщини може мати двоїстий прояв: як належність до своєї "малої" батьківщини і як спорідненість із усім тим простором, що його обіймає етнос.

У представників діаспорних груп почуття територіальної прив'язаності є ще складнішим, оскільки для них поняття етнічної батьківщини й країни, де вони тривалий час живуть (або навіть і народилися), не співпадають. Причому у світі є етноси, більша частка яких являє собою саме діаспорні утворення (євреї, вірмени), тобто живе за межами етнічної батьківщини. Усе більш зростаюча політична відкритість сучасного світу полегшує можливість для представників будь-яких діаспорних груп задовольняти свої ностальгічні потреби у спілкуванні зі своєю етнічною батьківщиною.

Олександр Нельга

 

Біженець — особа, яка внаслідок особливого перебігу подій або через цілком обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою раси, етнічного походження, релігійноговірування, громадянства, приналежності до певної соціальної групи або політичної орієнтації знаходиться за межами країни своєї громадянської приналежності й не може скористуватися захистом цієї країни або не бажає цього робити внаслідок таких побоювань; або, не маючи певного громадянства й знаходячись поза межами країни свого попереднього постійного мешкання, не може або не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

У міжнародному праві статус біженців, їх права регулюються низкою міжнародних угод. Наприклад, "Конвенція про статус біженців" 1951 р. Для захисту та розв'язання проблем біженців створено посаду Верховного комісара ООН у справах біженців.

В українській історії проблема біженців поставала декілька разів. Уперше масова поява біженців була пов'язана з політичними подіями XVIII ст. Найбільша кількість біженців спостерігається у XX ст., коли близько 200 000 вихідців з України, які опинилися у Європі внаслідок подій другої світової війни, із різних причин відмовились від повернення до СРСР і з часом розселилися по світу. Сьогодні на території України перебуває певна кількість біженців з країн колишнього Радянського Союзу, Африки, Азії.

Кирило Кейданський

 

Бізнес етнічний — цим поняттям позначається, з одного боку, підприємництво, що характерне для представників етнічних меншин у поліетнічному суспільстві, а з другого, — культивування традиційних промислів, котрі властиві тому чи іншому етносові або його частинам, розташованим в іноетнічному середовищі. У західних поліетнічних країнах етнічний бізнес іменується малим або іммігрантським бізнесом. Таке його визначення було зв'язане з тією обставиною, що іммігранти, які, скажімо, прибували до США, були обмежені у виборі сфери зайнятості і, як правило, концентрувалися у найменш престижних галузях. Поряд із цим іммігранти з тих чи інших країн виявляли себе вправними професіоналами у конкретних сферах зайнятості, як, наприклад, корейці — у вирощуванні та продажі овочів, вихідці з Росії єврейського походження — таксистами, мексиканці — у сфері ресторанного бізнесу, індіанці — у художніх промислах, й досягли у цих сферах помітних успіхів. В Україні етнічний бізнес, оскільки його результати значною мірою залежать від етнокультурних та етнопсихологічних характеристик певного етносу, може відіграти важливу роль у становленні дрібного й середнього підприємництва у перехідний період до ринкової економіки.

Володимир Євтух

 

Білінгвізм (двомовність) — специфічний стан суспільного життя, при якому спостерігається і є визнаним факт функціонування й співіснування двох мов у межах однієї держави. Джерелом білінгвізму, як правило, виступає етнічна неоднорідність самого суспільства, наприклад, існування в одній державі двох етносів, що користуються різними мовами. Через те що в сучасному світі практично немає етнічно "чистих" держав, білінгвізм як явище отримало велике поширення. Білінгвізм відображає ситуацію, коли відразу дві мови визнані державою, внаслідок юридичне закріплених норм або законів, на рівні офіційних і з рівноправним статусом для кожної з цих мов. Серед типових прикладів країн з офіційним білінгвізмом Канада, Бельгія, Фінляндія, Казахстан та інші. Неофіційний білінгвізм відповідає ситуації, коли офіційно визнана (знову таки внаслідок законів) лише одна з двох мов, що найбільш часто використовується населенням цієї держави. Разом з тим, невизнана на рівні офіційної, друга мова продовжує вживатись значною частиною населення достатньо широко. Саме до таких держав сьогодні, в силу певних історичних причин, належить Україна, як і деякі інші держави на географічному просторі колишнього Радянського Союзу.

Сергій Суглобін